Частина 28. Нік

  Під’їжджаю до Костіного будинку, аби забрати його на навчання. Друг вже чекає мене на узбіччі, і щойно я паркуюсь, сідає  в машину.

- Дяки, що заїхав, - каже він.

- Не треба подяк, мені не складно, - відповідаю, виїжджаючи на дорогу. – А після пар тебе закинути додому?

- Ні. Мені для роботи треба пройти медкомісію. Тож після занять я туди.

- Значить, минулих вихідних ти цілком міг бути рознощиком якоїсь страшної кишкової інфекції, не знати про це, і заразити нею своїх найближчих друзяк?! Який кошмар! – приколююсь я.

- Взагалі-то я здоровий. А медкомісія – це формальність. Але ти бійся, в деяких кишкових інфекцій інкубаційний період сягає двох тижнів, - штурхає мене в плече Костян та нагло всміхається.

- Гаразд, бро, зізнаюся чесно, я просто заздрю тому, що ти став такою серйозною, зайнятою людиною.

- Заздри мовчки! – віджартовується він.

- Слухай, а нащо тобі взагалі тре проходити ту медкомісію? Простіше ж грошей дати лікареві, і він сам все напише.

- Мені простіше зробити все по-чесному, - каже товариш.

  Чесність – одна з моїх улюблених рис характеру Кості. Я завжди в ньому впевнений, і знаю, що якою б не була ситуація, друг завжди мені скаже правду. Тому вирішую не переконувати його. Хай чинить так, як вважає за потрібне.

***

  На парковці зустрічаємо Тьому, і разом з ним неспішним кроком прямуємо до входу в універ. У Тьоми скоро день народження, і мене цікавить питання, як будемо його святкувати.

- Давай, швидше вирішуй, як саме хочеш відзначити  днюху, - кваплю барабанщика. – Бо, якшо хочеш, щоб ми виступали на твоїй вечірці, треба завчасно домовитися з клубом, в якому будемо все організовувати.

- Та знаю, - відповідає Тьомич, розкуйовджуючи рукою свою кучеряву блондинисту шевелюру. – Дайте мені пару днів на роздуми, і я визначуся.

- Чувак, зазвичай ти визначаєшся скоріше, тож не тягни, - кажу я, поки ми піднімаємось сходами на ганок. А там на нас вже чекають.

  Білявка з довгим хвилястим волоссям і не менш довгими ногами, розтягується в широкій посмішці, щойно нас бачить. Я знаю цю кралю, її звати Надя і вона вчиться на одному потоці з нами. Надя – володарка класичної модельної зовнішності. В минулому році вона навіть виграла конкурс Міс Університет. Ми пару разів тусувались в одній компанії, але більш близького спілкування якось не склалося.

- Привіт, хлопці! – мило посміхається дівчина. – Нік, після того випадку з пролитою кавою, мені ніяк не вдавалося тебе висмикнути.

  А, точно, це ж вона мене тоді покликала в коридорі, і, як я згодом второпав, Мишка обернулася, тому що подумала, що гукали її. Дратуюся від цих не надто приємних спогадів.

- А в чому річ? – відповідаю грубіше, ніж збирався. Але дівчина не звертає уваги на мій не надто дружній тон.

- Справа в тому… - починає вона. – Я чула, що ви хотіли запустити одну з ваших пісень по радіо. А в мене старша сестра зустрічається з директором однієї відомої радіостанції. Так от, я подумала, а що, як я можу бути вам корисною… - звабливо кліпає віями красуня. Ось тільки на мене її прийомчики чомусь не діють. Все, що мене зараз цікавить – це успіх нашого бенду.

- І що ти хочеш натомість? – з підозрою дивлюся на Надю.

- Ви ж знаєте, я ваша давня фанатка. Що я можу хотіти? Я хочу, щоб ваші пісні стали популярними…

- Ти просто ідеальна жінка – красива та безкорислива! – всміхається Тьома.

- Так, я така, - ніяковіє Надя. – Нік, як щодо зустрічі сьогодні після пар в парку в кафе, щоб обговорити подробиці?

  Ну, що ж, цілком передбачувано. Хоча чого я іще чекав від Наді? Раніше мені подобалися такі, як вона, але якось вже ними «наївся». Ніякої тобі інтриги та загадки – відкрита книга. Хай там як, мені немає на що жалітися. Можливо, при більш близькому спілкуванні я і зміню свою думку про дівчину.

- Ну, взагалі-то наш менеджер – Костя, - вирішую все ж-таки спробувати відмазатися від зустрічі. - Він розрулює такі справи, - чухаю потилицю, зиркаючи на Костяна, а той закатує очі, мовляв, «не проконає».

- Але ж ти фронтмен гурту, ти – його душа, останнє слово все одно за тобою, - пускає в хід лестощі Надя.

 - Ну гаразд, домовилися, - відповідаю я, розтягуючи слова, та спостерігаю як в Наді від радощів починають сяяти очі. – Тільки я сьогодні не можу довго, у нас репетиція. Так, Тьомич?

- Ага, - підіграє той, розуміючи, що я погоджуюся на побачення з Надею без особливого ентузіазму. – Сама розумієш, не можна втрачати кондицію. Інакше наші пісні можуть перестати подобатися дівчатам, - підморгує він.

- Звичайно, розумію, - з усією серйозністю запевняє Надя і знов переключає увагу на мене. – Нік, запиши, на всяк випадок, мій номер телефону.

 Простягаю білявці свій айфон.

- Набирай.

  Надя набирає номер та натискає кнопку виклику.

- Тепер в мене також є твій номер, - пояснює вона, повертаючи гаджет. – Ну, все, тоді до зустрічі, Нік! Рада була з вами побачитись, хлопці, - краля всміхається своєю фірмовою гарно відрепетируваною усмішкою та йде.