Частина 21. Нік

  Давненько в мене не було такого гівняного дня та відстійного настрою, як сьогодні. Ми з хлопцями домовилися провести вечір в «Indigo» та підтримати Костяна у його перший робочий день. Я планував, що сьогодні розважусь в басейні, а потім повідаю про свої пригоди дружбанам. Але тепер ні хріна розповідати не хочеться.

  Не буду приховувати, мені було цікаво глянути на те, як виглядатиме Мишка в мокрому одязі. Що як вона виявилася б не настільки норовливою, і погодилась би перевдягнутися в сухе у мене на очах… Вона права, я придурок. Примітивний придурок. Треба було продумати всі варіанти, а я цього не зробив. Та хіба взагалі можливо продумати все, коли справа стосується типової сірої миші? З такими, як вона, завжди одні проблеми. Не дарма цей тип дівчат мені ніколи не подобався. Вони такі правильні та сумлінні, що на їхньому фоні мимоволі починаєш почувати себе ущербним. Варто лише згадати цей невинний, осудливий, повний жаху погляд, аби засумніватися у собі. А, може, я, й справді, ущербний? Що саме зі мною не так, якщо навіть рідна мати з легкістю мене покинула? Та ні, зі мною все в нормі! Просто деякі особистості погано на мене впливають. І сьогоднішній інцидент це підтверджує. Була б на її місці інша, ми б, сто пудово, розважилися, і я б не знаходився зараз в такому огидному стані. Ніколи, ніколи більше не хочу пересікатися з цією Мишкою! Все! Забули, закрили, проїхали!

  В’їжджаю на парковку нічного клубу та помічаю спершу тачку Артема, а потім і його самого. Він стоїть у компанії Жеки та Кирі. Напевне, чекають на мене. Паркуюся поруч, встигаючи відзначити, що приятелі знаходяться у піднесеному настрої. Роблю вигляд, що в мене також все гуд, і, натягаючи на обличчя посмішку, виходжу з машини. Здоровкаємось, і, здається, ніхто не помічає, що моя посмішка фальшива. Фух, чудово, не хочу нікому нічого пояснювати. Прямуємо до входу в клуб, передчуваючи смачні коктейлі від Кості, та симпотних дівчат піджейок. Кірюха ділиться даними про те, що танцюристки тут відмінні. Молюся, щоб вони мені допомогли відволіктися цим мінорним вересневим вечором.

  У клубі повно народу. Ми пробираємося крізь натовп до барної стійки, за якою вже повним ходом працюють бармени, в числі яких Костя. Протискаємось поближче до друга, здоровкаємось з ним. Слід зазначити, що Костян вельми органічно вписується в загальну обстановку. Ніколи б не подумав, що настане день, коли я побачу свого кращого друга за подібною роботою. Ще якихось шість років тому він жив не менш мажорно, ніж я. Костін батя був впливовим бізнесменом. Але він мав один великий недолік – надмірну любов до випивки. Не те щоб мій батько не пив. Усім відомо, як прийнято вирішувати справи у вищих осередках суспільства – за келихом якісного алкоголю в чиємусь кабінеті за закритими дверима. Але Костін папа надто сильно любив прибухнути. Жодна угода не обмежувалася келихом, і закінчувалася зазвичай гучною гулянкою. Останні роки він випивав кожен день, а по вихідних пропадав з товаришами в саунах, ресторанах та казино. Костян, напевно, і не пригадає, коли останнього разу бачив батька тверезим, і це дуже прикро. В пам’яті друга батько назавжди залишиться чоловіком, який робив нещасною його матір. Не дивно, що для цього чоловіка усе скінчилося цілком закономірно – одного разу дядя Вова сів п’яним за кермо та став винуватцем жахливого ДТП, в якому загинув сам та покалічив двох літніх людей. З одного боку, для Костіної мами смерть чоловіка стала, як би жорстоко це не звучало, полегшенням, адже їй більше не треба було терпіти його п’яні витівки. Але дядя Вова також лишив по собі купу боргів, котрі дружині покійного довелось віддавати замість нього. У підсумку, родина лишилася майже ні з чим. Машини та бізнес розпродали, залишили тільки будинок та невеличкий салончик краси, що належав тьоті Свєті.

  Я дивлюся на те, як вправно працює за барною стійкою Костік, і розумію, що він не пропаде. Це іронічно, але від батьківського алкоголізму вийшла хоч якась користь – син непогано шарить в міцних напоях, і знайшов цій навичці застосування. По малолітці ми з Костяном не раз дегустували вміст батьківського бару. Щоправда, зараз друг вкрай рідко випиває, чого не скажеш про мене. Я, до речі, уже не в змозі дочекатися, коли візьму у руки келих чогось міцненького. Мені просто необхідно зняти накопичену напругу та відволіктися від дурних думок.

- То як твій перший день, бро? – цікавлюся в Кості.

- Поки чудово! – посміхається той. – Хлопці, ви готові до дегустації моїх фірмових коктейлів?!

- Завжди готові! – в один голос відповідають Кіря з Жекою, сміються та дають один одному «п’ять».

- Мені щось легеньке, - замовляє Тьома.

- А мені – міцненьке, - нарешті озвучую своє бажання я.

  Костян кидає на мене пильний погляд. Хто, хто, а він точно помітив, що в мене не лади із настроєм.

- Нік, в тебе все окей? – питає друг.

- Все прекрасно! – відповідаю, натягуючи на себе посмішку. – Просто хочеться трохи розслабитися.

- Ок. Та враховуй, якщо побачу, що тобі вже досить, на правах бармена, перестану наливати.

- Ти ще нічого не налив, а вже погрожуєш! – парирую я.

- Ага, Костян, шо за лекції?! – підтримує Тьомич. – Хіба ти покликав нас сюди не за тим, щоби ми скуштували твоїх коктейлів?

- Ви праві. Чого це я? – погоджується Костік і, ще раз поглянувши на мене, відвертається від стійки, аби взяти з полиць кілька пляшок спиртного.

  Костя мішає коктейлі, а ми тим часом озираємося по сторонах. У центрі зали знаходиться невелика сцена з підвищенням, на якому розміщений діджейський пульт. На сцену виходять піджеї, а також  вони з’являються на подіумах та платформах, що знаходяться в різних частинах танцполу. Дівчата одягнені в неонових відтінків купальники, що оголюють більшу частину красивих підтягнутих тіл. Помічаю, як хлопці починають пускати слину. Еге ж, від такої краси очі розбігаються. Хоча мені складно виділити якусь одну дівчину. Вони всі надто схожі одна на одну, - їх голови прикрашають хитромудрі зачіски, а обличчя – креативний мейкап, за яким складно розгледіти індивідуальність. Рухи дівчат ідеально відточені та відрепетирувані. Танцюристки рухаються гарно й технічно, але мене це не заводить. Може, тре було йти у стрип-клуб? Хоча, скоріш за все, в усьому винен мій настрій. Необхідно терміново хильнути! Тільки-но встигаю про це подумати, як переді мною з’являється довгоочікуваний напій. Беру келих у руки та промовляю короткий тост, адресований Кості: