Частина 15. Нік

Зганяв додому, щоб переодягнутись. Безглуздо було вважати, що їздити з мокрою головою на мотоциклі некомфортно. Я просто ніколи раніше не катав цілком мокрісіньким.

  Під час репетиції я дещо на взводі, тому пацанам доводиться несолодко. Я й так прискіпливий, але коли в мене поганий настрій, то взагалі ховайся! Ми в десятий раз програємо одну й ту ж саму пісню, в котрій злажали на минулому концерті. І лиш коли вдається виконати її майже ідеально, я трішечки  заспокоююся. Хтось міг би здивуватись, шо ми паримося через такі дрібниці. Але для мене це не дрібниці. Якщо ти дійсно любиш музику, то ніколи не дозволиш собі халтурити.

  По обличчям хлопців бачу, що вони не відмовилися б від перерви, але у мене сьогодні бойовий настрій, тож пацани знають, що я не дам їм попуску. Як раз готуємося грати наступну композицію, як до ангару заходить Костя з радісною посмішкою на обличчі.

- Ну що, друзі, - говорить він. – Можете мене привітати! З сьогоднішнього дня у вас з’явився персональний бармен в елітному нічному клубі «Indigo»!

  Хлопці широко посміхаються, чуючи гарну новину. Навіть не знаю, чому вони радіють більше, - тому, що Костіка взяли на роботу, чи тому, що на них чекає перепочинок. 

- Я так розумію, перерва? – цікавиться Жека.

   Ствердно киваю, знімаючи з себе гітару, і з посмішкою на обличчі прямую до Кості. Звичайно ж, перерва. Як інакше? Я не можу не порадіти за кращого друга. Пишаюся його наполегливістю та цілеспрямованістю. Обіймаю Костяна, поплескуючи його по спині. Поки ми з ним перемовляємося, хлопці завалюються на диван, а Тьома дістає з холодильника колу та ставить перед ними на столик. Наш ангар – одне з моїх улюблених місць. Ми облаштували його так, щоби тут було комфортно не лише репетирувати, а й відпочивати.

- Я замовив нам піцу, - повідомляє Костя. – Її мають скоро привезти.

  Хлопці радіють передбачливості товариша, а я падаю в крісло-мішок, намагаючись розслабитися та змиритися з тим, що перерва затягнеться.

  Трохи згодом, повернувшись до інструментів, ми знову граємо. Я оголошую:

- Наступна пісня присвячується моєму найкращому другу! Костян, ти – кращий менеджер в світі, котрий мішає найкращі коктейлі у світі!

  Костян сміється, всі пацани ствердно кивають, погоджуючись з моїми словами, і ми починаємо грати улюблену пісню Кості.

***

- То що плануємо на п’ятницю? – питає Жека, коли ми закінчуємо репетирувати.

- Пропоную вам спланувати похід в Indigo, - каже Костік. – Я пригощаю. Й, до речі, арт-директор хоче з’ясувати, які з моїх авторських коктейлів більше зайдуть відвідувачам. Тож будемо вважати вас експериментальною групою!

- Чудово! Мені такий варіант до смаку! – відповідає Жека.

- Мені теж! – підтримує Кирил.

  Бас-гітарист та клавішник прощаються з нами та йдуть. А я, Костя і Артем лишаємося в ангарі.

- Так, друже, ідея супер! – кажу я Кості. – Та якось несправедливо виходить, - ми будемо пити й відпочивати, а ти  - працювати.

- Ой, можна подумати, я вперше пити не буду! Тим більше, ти знаєш, я не вживаю того, чим торгую, - жартує він.

- А безалкогольні коктейлі є у твоєму арсеналі? – цікавиться Тьома.

  Ми з Костіком здивовано на нього витріщаємось. 

 - Чого так дивитесь? – обурюється барабанщик. – Мене мати геть запилила минулого разу! Сказала, шо поки я живу на гроші родаків,  маю робити те, шо вони мені кажуть. А ще сказала, шо ніяких я нових барабанів на днюху не побачу, якшо ще раз прийду додому в гівно. Тож парочку спиртних коктейлів я, звісно, пропущу, та тільки парочку!

- Мда… - коментую я.

- Та не хвилюйтесь, мужики! До моєї днюхи лишилося зовсім мало часу. Так що ця мука скоро скінчиться!

  Ми ще якийсь час обговорюємо майбутні вихідні, дізнаємся від Кості, що працювати поки що він буде лишень по п’ятницях та суботах. А потім прощаємося, сідаємо кожен у свій транспорт та роз’їжджаємося по домах.

***

  Прийшовши додому, одразу ж направляюся на кухню. Я уже встиг зголодніти. На столі знаходжу записку від домробітниці (вона приходить до мене двічі на тиждень, аби зробити прибирання та приготувати поїсти): «На плиті суп. В холодильнику лазанья і десерт». Відкриваю холодильник, дістаю лазанью, відрізаю шматок та ставлю його грітися в мікрохвильовку. Наливаю стакан води і залпом її випиваю. Мікрохвильовка як раз сигналить про те, що моя вечеря розігріта й готова до споживання. Сідаю за стіл, ставлю перед собою їжу, а поруч кладу телефон. Встигаю відправити до рота перший шматок лазаньї, як починають приходити сповіщення про нові повідомлення у студентському чаті. Від нічого робити вирішую подивитись, що ж там настільки бурхливо обговорюють цього вечора. Відкриваю чат і бачу купу коментарів від різних абонентів по типу «От дурепа», «Так їй і треба!», «Лохушка», «Ксюха, ти молодчина!», і мені стає цікаво, що саме спровокувало всі ці коменти. Прокручую переписку та бачу відео, котре завантажив невідомий мені абонент. Клікаю на відтворення й спостерігаю, як Ксюха із подружками у жіночому туалеті обливають колою Мишку.

  Так ось в чому справа… Стискаю пальцями перенісся. Блін, я ж зовсім забувся про Мишку!