Частина 9. Ніколь

  Вдома мене зустрічає тьотя Оля.

- Господи, дівчинко моя, шо трапилося?! – зойкає вона. – Ти  чого така роздратована?

- А що, так помітно? – питаю я, розуміючи, що прогулянка пішки не допомогла.

- Та я твій настрій ще крізь двері відчула! А-ну, викладай швиденько!

- Тьоть Оль, Ви не хвилюйтеся, - заспокоюю її. – В цілому, день сьогодні був чудовим, і пари були цікавими. Все було супер, доки один ідіот не зіпсував мені настрій! І все б нічого, я б і забула про те. Та, бачте, сучасні технології не стоять на місці! І тепер ледь не весь універ знає про мою суперечку з цим бовдуром! Ось, погляньте, - показую тітці переписку в чаті.

- Так, дитинко, ходімо на кухню. Я заварю тобі чаю з м’ятою. Він допоможе заспокоїтися.

- От, йо-майо! Я ж збиралася каву купити! Так її й не попила сьогодні через цього вилупка!

- Нікоша, ну не гарно такій милій дівчинці так грубо висловлюватись, - каже тьотя, проходячи за мною на кухню. – Заспокойся, видихни і розкажи все по порядку.

  І я викладаю родичці все, що сьогодні зі мною трапилося. Розповідаю про те, як познайомилася з Катею та Маріною, про те, як нам було весело разом, про те, як ми купили в буфеті каву, але вона була надто гарячою, тому я не поспішала пити, і, звичайно ж, про те, як обернулася на звук свого імені та втаранилася в Нікіту Громова, проливши на нього весь свій напій. Пізніше до мене дійшло, що то кликали його, а не мене, але від того зовсім не легше.

  Тьотя уважно мене слухає, не перебиваючи, а лишень зрідка торкається рукою мого плеча.

- Нікошо, не бери близько до серця, - каже вона, коли я закінчую розповідь.

- Тьотя Оля, але ж я просто не розумію! Усі ці люди в чаті, вони ж мене зовсім не знають! Звідкіля стільки злості та агресії?

- Вони не знають тебе, але знають його, - пояснює родичка. – Я його не виправдовую. Але чимсь же цей хлопець заслужив їхню любов. Ніка, в кожному з нас є й хороше, й погане, але вибір за нами, яку з цих сторін відкривати світові.

  Я заплющую очі. Невже показувати свою погану сторону стало модним?

- Ти в нас хороша, добра дівчинка, хоча й з характером, - продовжує тьотя, всміхаючись. – Тож прошу, не піддавайся провокаціям. Сьогодні вони побалакають, а завтра забудуть. А ти візьми і забудь ще раніше! Будь вища за це! Й, до речі, всі ці лайливі слова геть тобі не личать.

  Але ж тьотя права. Я трохи розслабляюся.

- Тьоть Олечко, Ви – найкраща! Що б я без вас робила? – встаю та обіймаю родичку. – Дякую Вам за пораду. Дійсно, нащо я витрачаю стільки часу на ці дурнуваті страждання? Краще піду позаймаюся трохи.

  Досьорбую свій чай, цілую тітоньку в щічку і виходжу з кухні. Можливо, мені, дійсно, не варто було так лютувати через те, що якийсь там рокер обізвав мене Мишкою. Треба було просто вибачитись і піти. Тоді не довелося би зараз так нервувати. І не було б усіх цих повідомлень в чаті…. Але, як-то кажуть, якщо не можеш змінити ситуацію, то зміни своє ставлення до неї. Вирішено! Завтра розпущу волосся та вдягну свій новий яскравий світшот, щоби нікому навіть на думку не спало назвати мене сірою мишою!