Частина 4. Ніколь

  Ох, і натанцювалися ж ми з тітонькою! На тиждень вперед вистачить. Я вже встигла прийняти душ, після цих диких танців, і тепер сиджу в ліжку у своїй кімнаті, вдягнена в трусики та футболку для сну. Лишилось відправити есемески батькам в наш сімейний чат, і можна лягати спати. Якраз збираюся це зробити, коли до кімнати заглядає тьотя.

- Нікоша, я зайшла побажати тобі гарних снів, - каже вона.

- Добраніч, тьоть Олечко.

- Я ще хотіла тобі дещо розказати… - родичка не поспішає йти. -  В юності, коли я засинала на новому місці, то промовляла перед сном фразу: «На новому місці спиться, наречений хай насниться». Думаю, розповім. Що як ти схочеш, щоб тобі наречений приснився, - тьотя змовницьки підморгує.

- А Ви все про наречених! – хихочу їй у відповідь. – Скажіть, невже це реально працює?

- Чесно кажучи, я вже не дуже-то й пам’ятаю, але сподіваюся, ти мені розкажеш, - відповідає ця людина-позитив, широко посміхаючись.

- Ну добре, спробую так зробити і розповім, шо з того вийшло, - продовжуючи хихотіти, кажу я. – Добраніч, тьотя Оля!

- І тобі солодких снів, моя дівчинко. Виспися! Завтра важливий день.

Родичка йде до себе, а я занурююся під ковдру. Відправляю мамі з татком меседжі з побажаннями гарних снів, і одразу ж отримую у відповідь купу стікерів, освідчення в любові та настанови щодо завтрашнього дня. Посміхаюсь, читаючи це. Встановлюю будильник в телефоні, кладу його на тумбочку біля ліжка та вмощуюся зручніше. Всміхаюся сама до себе і тьотіному дитячому прикольчику, та все ж вирішую промовити: «На новому місці спиться, наречений хай насниться». Заплющую очі і засинаю.

***

  Мені сниться дуже дивний сон: ніби я йду по коридору університету, навколо повно людей і всі вони дивляться на мене. Я не розумію, чим привернула їхню увагу. Підходжу до аудиторії. Звідти виходить викладач. Але цей викладач чомусь виявляється моїм татом. Він суворо дивиться на мене та не впізнає. Таке відчуття, ніби бачить мене вперше.

- Студентко, будьте люб’язні, представтеся! – суворо промовляє тато. – З якого Ви курсу?

- Я – Ніколь Соловйова, студентка першого курсу економічного факультету, - лепечу ледве чутно.

- Що-що? Я Вас не розчув. Ви студентка естрадно-циркового училища?

- Що? Ні, - вже голосніше говорю я. – Я навчаюся тут на факультеті економіки.

- Справді? А мені здається, що Ви сплутали наш престижний учбовий заклад з цирком, або зі стрип-клубом!

  Я нічого не розумію. Стою ошелешена тим, що відбувається. А в цей час студенти обступають мене щільніше. Викладач в обличчі тата продовжує з засудженням дивитись на мене, чекаючи відповіді.

- Але я не розумію… - нарешті мимрю я. – Я тут сьогодні перший день…

- Що ж тут незрозумілого? Погляньте на себе!

  І, перш ніж я встигаю це зробити, натовп студентів оточує мене щільніше. Всі тицяють в мене пальцями, шепочуться, а дехто навіть сміється. Я опускаю очі вниз, оглядаючи себе, і розумію, що стою тут, посеред коридору, в футболці та трусах, в яких лягала спати. В цей момент, люди, що мене оточили, починають активніше тицяти пальцями та голосно реготати. Їх регіт гулом віддається в моїх вухах, і я починаю плакати.

  Прокидаюсь в холодному поту від жахливого сну. Видихаю з полегшенням, усвідомлюючи, що то був лише сон. Беру з тумбочки телефон, щоб подивитись котра година, розумію, що ще надто рано. Я прокинулася набагато раніше будильника, але спати більше не хочеться. Мда, а казали, що насниться жених….