Частина 3. Нік

  Відходжу в бік, щоб взяти пляшку води. Вертаюся до мікрофона, повільно відкручуючи кришку. Дівки біля сцени починають верещати. Вони знають, що я зроблю всього пару ковтків, а решту води  виллю на свій оголений торс. Лукаво всміхаюся і дражню їх, відтягуючи момент. Ну і жара сьогодні! Так багато народу зібралось в невеличкому клубі, поряд з універом, де ми сьогодні граємо. І всі ці люди прийшли на наш концерт, незважаючи на те, що завтра починається навчальний рік. Отож вони однозначно заслуговують гідного шоу.

  Я роблю, як і збирався, пару ковтків води. Кидаю погляд на публіку. Прихильниці біснуються, вигукуючи моє ім’я:

- Нік! Нік!

  Роблю ще кілька ковтків, і тьолочки починають жалібно скиглити. Ну гаразд, я не настільки жорстокий. Підіймаю руку з пляшкою вгору, закидаю голову та ллю на себе воду. Дівки верещать, і щоб трохи остудити їх запал (а, можливо, навпаки – розігріти), розбризкую рештки води на них.

  В перших рядах стоять найзавзятіші шанувальники The Wild Hearts (так зветься наш бенд), серед котрих Ксюха, молодша сестра барабанщика, зі своїми подругами. Ксюха не зводить з мене очей. Та мене мало цікавить ця дівчина. По-перше – я пам’ятаю її іще зовсім малявкою, і для мене вона назавжди лишиться такою, а по-друге – мене не цікавлять серйозні відносини. А варто лишень замутити з сестрою свого друга, як, певен, від серйозних стосунків не відвертишся. Ще й змусять женитися.

  На сцені нас четверо – я з гітарою біля мікрофона, Артем, Ксюхин брат – на барабанах, Жека – бас-гітарист та Кирюха – на клавішах. Хлопці чекають, коли натовп перебіситься, і я дам знак починати грати фінальну композицію. Жбурляю пляшку в сторону, підіймаю руку вгору, закликаючи натовп вгамуватися, та нахиляюсь до мікрофона. Лунають перші акорди пісні, і натовп верещить, дружно підспівуючи першим рядкам нашого найвідомішого хіта.

***

Минуло всього хвилин сорок після завершення концерту, а ми з пацанами вже непогано наклюкались. Я п’ю більше за всіх, тому що менше за всіх хочу завтра повертатись в цей грьобаний універ.

- Ну що, хлопці, давайте за шикарний вечір та за гівняний день, який чекає на нас завтра! – підіймаю тост. – Хай цей довбаний наступаючий навчальний рік закінчиться якомога швидше!  

- Нікітос, він же ще навіть не розпочався! – сміється Жека.

Чокаємся. Я залпом випиваю текілу, промовляючи собі під ніс:

- Краще б і не починався.

Чому я маю тягти цю рутину? Чому маю навчатися там, де не хочу? Хоча я прекрасно знаю відповіді на ці питання. Але ще гірше те, що я перейшов на четвертий курс, а це означає, що зовсім скоро моє навчання скінчиться, і я буду змушений відмовитися від музики, бо піду по стопах свого мега успішного  таточка, зв’язавши життя зі світом бізнесу. Бля, та який з мене бізнесмен?! Моя тринадцятирічна сестра Дашка й та змогла б досягти більших успіхів у цій сфері, ніж я. Але наш батько ніяк не хоче визнавати факт того, що я творча людина, а, іншими словами, виродок у сім’ї.

  З сумних роздумів мене вириває писклявий голос Ксюхи, що підійшла до нашого столику. З нею її незмінна подружка Анжеліка. Ксю розмовляє з Тьомою, але поглядає на мене. Я роблю вигляд, ніби не помічаю цього. Та Ксюха не полишає спроб привернути мою увагу.

- Хлопці, можна ми з вами зробимо селфі? – голосно питає вона.

Усі погоджуються. Ліка дістає телефон, врубаючи передню камеру.

- Тре стати трохи щільніше одне до одного, інакше всі не помістяться в кадр, - коментує вона.

Ксюха з ентузіазмом притуляється до мене міцніше, і в цей момент, з іншого боку на неї навалюється Тьома, котрий, судячи з усього, вже перестав контролювати своє тіло.

- Тьома, та ти ж вже в дрова!  - обурюється його сестра. – Коли ти встиг?! Забув, що казали батьки? Якщо так буде продовжуватись, то вони передумають дарувати тобі на день народження нові барабани!

- Ось чому я колись попросив родаків завести сестру, щоб вона мене виручала зі складних ситуацій та вчасно доставляла додому, - п’яно бельмече Тьома, на що Ксюха закатує очі. – Тож їдьмо, крихітко!

Ксюха спершу відкриває рота, щоб заперечити, але бачить, що ніхто не вмовляє її затриматись, і тяжко зітхає, розуміючи, що іншого варіанту в неї нема.

- Гаразд, вставай, і підемо, поки я добренька, - каже вона брату і розвертається до нас. – Бувайте, хлопці! Дуже дякую за концерт!

- Він був супер! – додає її подружка.

Дівчата на чолі з Тьомою полишають нашу компанію, а я підіймаюся з-за столу, аби сходити відлити.

  Виходжу з туалету, а в коридорі на мене чекає сюрприз – симпотна блондиночка у блискучій міні спідниці з пайєток. Хм, вона така яскрава, як це я її не помітив у натовпі під час концерту? Дівчина грайливо дивиться на мене та підходить ближче.

- Привіт! Ти якийсь невловимий, - всміхається вона. – Всюди тебе шукаю, щоб сказати, що мені дуже сподобалася остання пісня. А ще я би хотіла отримати автограф.

- Та я особливо й не ховався, - відповідаю, підходячи до кралі зовсім близько. – І де ж ти хочеш, щоб я розписався?

  Блондиночка лукаво посміхається та розстібає верхні ґудзики своєї блузки, оголюючи при цьому частину шикарних пишних грудей.