Розділ 35

Час очікування найгірший. Він змушує розум працювати швидше, але разом з тим викликає неприємне заціпеніння у всьому тілі. Прискорює серцебиття та потік крові у венах до таких масштабів, що стає фізично боляче. Змушує уяву малювати найгірші сценарії розв’язки.

Час очікування, то найважче, бо ані прискорити, ані сповільнити його неможливо.

За години, котрі провела в приймальному покоєві Гвінеддської окружної лікарні, Богдана зрозуміла і затямила те собі на все життя.

Вона кілька разів пропонувала Роберту каву, і він вдячно погоджувався, хоча ж раніше зовсім її не визнавав за напій, лагідно торкалася плеча Різа, шепочучи слова підтримки. І здавалося, вже й сама вірила в те, що каже, надто впевнено те все говорила.

Коли за широкими, прикритими кремовими жалюзі, вікнами почало сіріти, а небо на горизонті злегка порожевіло, з операційного блоку врешті показався втомлений хірург-травматолог. Всі троє кинулися до лікаря, навіть не знаючи чого очікувати. Єдине, в чому Богдана була впевнена, що Натаніель живий. Все інше вже можна було б назвати другорядним.

— Сер Роберт, Нат живий, — одразу ж промовив лікар, кинувши короткий погляд на Богдану, певно не знаючи, чи продовжувати при ній.

— Лікарю Калпеппер, прошу, говоріть. Це Дана… — Роберт перевів подих.

— Дівчина Ната, — додав Різ.

Богдана навіть не спробувала заперечити, зачувши слова хлопця.

— Нат має струс мозку та забій голови, закритий незміщений перелом лівої руки та відкритий позасуглобний зміщений перелом лівої ноги, також в нього присутній забій грудної клітини, — продовжив лікар.

— Отже загрози його життю зараз нема? — з полегшенням запитав Різ.

Лікар витримав досить тривалу паузу і Богдані те дуже не сподобалося. Роберт теж зрозумів, що щось не те.

— Лікарю Калпеппер… — почав Роберт.

— Всі потрібні маніпуляції, стосовно переломів, ми провели, справа в іншому. До ранку спостерігатимемо за його забоями. Якщо стан не стабілізуємо відповідними препаратами, доведеться провести ще одне хірургічне втручання.

— Оперувати голову та грудну клітку? — очі Різа розширилися.

— Так, може знадобитися аспірація крові. Поки ми проводимо ще ряд обстежень та аналізів і тримаємо все під контролем.

Роберт кілька секунд мовчав, а тоді обхопив лікоть лікаря пальцями:

— Ріаннон померла від забою грудної клітини, в неї був розрив аорти… Томасе, в Ната теж  саме? Скажи мені правду!

— Розриву аорти в нього нема, — відповів, але вкрай обережно лікар. — Сер Роберт, ми робимо все, аби Нат вийшов з стану, в якому знаходиться.

— Він в комі! Натаніель в комі? — у Богдани похолоділо все всередині від усвідомлення того, що відбувається насправді.

Лікар знову витримав паузу, а тоді мовив:

— Стан наближений до коми.

Різ вчепився в руку Богдани мертвою хваткою. Роберт збліднув, але не сказав більше ні слова.

— Їдьте додому. Єдине, чим ви можете зараз допомогти Нату, це поїхати додому та відпочити, — промовив лікар. — Всі!

Богдана труснула головою:

— Ні. Я нікуди не поїду. Я побуду з ним.

— Леді, Нату Ви нічим не допоможе зараз. Ви навіть не зможете зайти до нього. Він в надійних руках та під постійним контролем. А от собі можете додати проблем, — твердо сказав лікар.

— Дослухайся до його поради, Дано, — Роберт вперше звернувся до неї на ім’я.

Богдана мовчки дивилася на нього, відчуваючи, як зрадницьки тремтить підборіддя.

— Ми поїдемо додому, — промовив до лікаря Роберт.

— Щойно будуть якісь зміни, я сам повідомлю Вам, — пообіцяв лікар та підбадьорливо стиснув плече Роберта.

За мить він вже прямував назад до операційного блоку.

Роберт з запізненням кивнув, повільно повертаючись до Богдани:

— Ходімо.

Вона не зрушила з місця. Опустивши голову, зціпила зуби, аби не розплакатися.

— Дитя, ходімо, — повторив, а тоді раптом пригорнув її до грудей.

— Він би нізащо мене тут не лишив, — прошепотіла.

— І ти його не лишаєш, — відповів. — Ти ні в якому разі його не лишаєш.

Ще до світанку про аварію в Карнарвоні знали всі знайомі. Першими почули новини Прітчард та Прімроуз, бо жили найближче до Замкової площі. Вони повідомили Ділана та Катріону. Катріона ж зателефонувала Неріс та Гвен.

Богдана ще не встигла повернутися до Карнарвону, а її телефон вже ряснів пропущеними дзвінками від подруг. Мабуть теж саме, а то й гірше, творилося і з телефоном Роберта.

Вони попрощалися на паркувальному майданчику лікарні і Роберт пообіцяв зателефонувати, щойно будуть якійсь новини. Богдана не збиралася чекати того дзвінка. Вона планувала прийняти душ, переодягнутися в свіжий одяг, поговорити з Катріоною й знову повернутися до лікарні. А тоді згадала, що ж має бути в замку, на робочому місці, до відкриття. Наче читаючи її думки, Роберт попросив, аби Богдана повідомила, що сталося, працівникам. Не додав, але вона зрозуміла, що має упустити подробиці.

Богдана не спитала, куди їхав сам Роберт, здогадувалася, що у поліцейський відділок. Він попросив забрати до Карнарвона Різа. Здавалося, його вже не турбувало, що вона недосвідчена водійка. Та й чи була вже Богдана недосвідченою, якщо подолала ту важку нічну поїздку до Бангору самотужки.

Майже всю дорогу їхали мовчки. Різ, з відсутнім виразом обличчя вдивлявся в пейзажі за вікном, а Богдана зосереджено тримала кермо, спрямувавши погляд на дорогу. Не знала, чи варто починати розмову, не знала, чи ще якось може його підтримати. Вже й себе відчувала вкрай змученою тим, що відбувалося.

— Нат не здасться, — раптом промовив Різ, не обертаючись.

— Я знаю, — відповіла, теж не відриваючи погляду від смуги руху.

— Я розтрощу той клятий байк, те, що ще від нього лишилося, — продовжив з люттю Різ.

— Байк не винен, — легенько хитнула головою Богдана. — І Натаніель не винен.

— Він тисячу разів напивався так, що перед собою дороги не бачив, сідав за кермо й розганяв його майже до триста кілометрів. Ніколи, чуєш, ніколи не ставалося нічого подібного! До сьогоднішньої ночі. Сьогодні він був тверезий, сьогодні він навіть не встиг розігнати його до п’ятдесяти кілометрів. Дано, чому? — голос Різа затремтів. — Чому?