Розділ 33

Богдана розповіла Сергію всю правду, не приховуючи жодної деталі. Не хотіла, аби між нею з братом були якісь таємниці, або лишалися якісь недомовленості. Занадто багато останнім часом було навколо брехні. Сергій вислухав Богдану спокійно, не стримано, а саме спокійно й розуміюче. Це було те, на що Богдана дуже сподівалася. Це означало його підтримку.

— Батьки відреагують… Та чесно кажучи, навіть гадки не маю, як вони відреагують, — промовив врешті Сергій. — Але будь певна, я на твоєму боці і це незмінно.

— Дякую. Мені це вкрай важливо. Ти ж знаєш, — кивнула головою.

— А ти змінилася, Дано, — підмітив Сергій, зручніше вмощуючись перед своїм телефоном. — Навіть дивно якось.

— Знаю, — всміхнулася. — Але ж це добре?

— Зміни тобі пасують, — хитнув головою Сергій, вдивляючись в її обличчя, через не надто чіткий сигнал зв’язку.

— Вони ж охолонуть, правда? — спитала з надією.

— Дай їм трохи часу, — поблажливо кивнув Сергій. — І може на Різдво вони погодяться прилетіти до вас зі Златою.

— Що? — з усмішкою звела брови Богдана.

— То мав бути сюрприз, але вже нехай. Я запланував погостювати в твоєму розхваленому містечку з легенд, та й час вже тобі познайомитися з моєю нареченою. Може й батьків вмовлю на цю авантюру, — засміявся Сергій.

— Отже Ліля — та сама? — Богдані захотілося його обійняти: міцно, як колись в дитинстві. — Нарешті ти її таки знайшов.

— Я шукав так довго не дарма, — Сергій на мить посерйознішав. — Той хлопець…

— Натаніель, — підказала Богдана. — Він геть не схожий на жодного з чоловіків, котрі були в моєму житті, але мабуть тим і зачепив. Він — інший. Але відчуваю себе поряд з ним… Відчуваю себе добре. Важко пояснити…

— Я розумію. Дуже добре розумію, як то — почуватися поряд з кимось добре, — всміхнувся Сергій.

— Не знаю, що буде далі, не хочу нічого загадувати на майбутнє. Нічого не знаю, але знаю, що хочу, аби він був в моєму житті якомога довше, — продовжила.

— Після всього, що я про нього почув, думаю, саме так і буде, — поділився роздумами Сергій.

— Гроші, котрі ти мені скинув… — Богдана все ж підійняла те нелегке питання.

— Половину батьки вже мені повернули, сказали, що то їхня частка. А інша половина… Дано, головне, що все склалося так, як склалося. А решта вже не так важливо насправді. Прилетиш на весілля навесні, то й буде оплатою боргу, — розсміявся Сергій.

Богдана глянула на годинник. Було вже пізненько.

— Я люблю тебе, — промовила Сергію те, чого не казала вже років п'ятнадцять точно.

Він від здивування на кілька секунд  наче дар мови втратив, а тоді відповів:

— Я тебе теж.

— Добраніч, — Богдана змахнула йому долонею, відіслала повітряний поцілунок, а тоді вимкнула відео-виклик і відставила ноутбук на підлогу поряд з приліжковою тумбою.

Погляд її зачепився за мотошолом кольору фуксії, котрий стояв на туалетному столику, навпроти ліжка. Богдана всміхнулася йому. Притискаючи до грудей ковдру і тримаючи на вустах ту щасливу усмішку, заплющила очі, відкидаючись на подушки.

Нарешті настала довгоочікувана неділя. Богдана звісно чекала напливу туристів-відвідувачів, але навіть подумати не могла, що у внутрішньому дворі Карнарвон-Каслу навіть яблуку ніде буде впасти.

Натовп більшав на очах і вже до одинадцятої, привезені переносні пластикові трибуни були заповнені вщент. Віковим контингентом Богдана була здивована не менше, ніж кількісним, бо на трибунах сиділа і молодь, і діти, і люди старшого віку, і навіть старенькі, роками як Прітчард з Прімроуз.

Звісно ж подібне дійство не пропустили ні Катріона з Діланом, ні Неріс зі своїми, навіть Гвен прийшла, тягнучи з собою свого адвоката. Та й появі подружжя Паррі, Богдана не здивувалася. Прітчард ні за що б не пропустив таку подію, а Прімроуз просто любила костюмовані уельські гуляння.

Катріона змахнула їй рукою, показуючи Златі, де Богдана. Богдана помахала їм долонею у відповідь і поманила до себе. Вона стояла на мостику від Воріт Короля у внутрішній двір.

Злата одразу ж побігла до неї. Богдана присіла, обійняла та підняла її на руки.

— А хто це у нас? — десь з-за спини Богдани показався Різ, а за ним і Натаніель.

— Різ! Різ, — втішилася Злата, помічаючи хлопця. — Ти теж тут?

— Привіт, Злато, — всміхнувся Різ. — Звичайно, адже мій дідусь та брат організатори свята. До речі, це мій брат, Нат. Познайомишся?

Богдана повільно опустила Злату на ноги. Перезирнулася з Катріоною, а тоді глянула на Натаніеля. Серце чомусь пришвидшено забилося в грудях від того знайомства.

Натаніель присів навпочіпки навпроти Злати, аби їхні очі опинилися на одному рівні, і легенько всміхнувся:

— Привіт, я Нат.

— Привіт. Я Злата, — вона скосила погляд на Богдану, наче питала, чи все каже вірно.

Богдана лагідно їй всміхнулася, проводячи долонею по темноволосій маківці.

— Це твій замок? — спитала Злата, не надто розуміючи різницю між власниками та організаторами свята.

Натаніель на мить задумався, а тоді відповів:

— Мабуть, що так, Злато.

— Покажеш мені, що у тій вежі? — спитала, вказуючи на Орлину вежу.

— Залюбки, — Натаніель простягнув їй руку і змовницьки підморгнув. — Різа беремо з собою?

— Авжеж, — розсміялася мала і простягнула Різу долоньку.

Богдана провела їх поглядом, поки вони не розсіялися в картатому натовпі людей, а тоді глянула на Катріону. Та нічого не сказала, лиш з усмішкою торкнулася її плеча.

Кого лишень не було у внутрішньому дворі Карнарвон-Каслу. І лицарі у блискучих обладунках та з бутафорськими, але на вигляд доволі натуральними, мечами. І леді у довгих ошатних сукнях, на пів прозорих покривалах на головах та в середньовічних прикрасах з біжутерії. І судді та радники, в моторошних чорних мантіях. І ще безліч персонажів у тій різношерстій компанії. Богдані аж рябило в очах від картини, що вимальовувалася навколо, але їй дуже подобалося.