Розділ 31

Коли на території Карнарвон-Каслу з’явився Роберт Конвей, Богдана відчула, як пітніють долоні і тремтить всередині. Коли ж він, за звичкою стискаючи набалдашник своєї тростини, підійшов до неї, почула, як шалено стукотить кров десь у скронях.

Підвівшись зі свого стільчика, Богдана нервово розгладила долонями невидимі складки на сукні і ніяково йому всміхнулася.

— Добрий ранок, юна леді, — промовив. — Маю необхідність поговорити з Вами.

— Добрий ранок. Звичайно, — Богдана судомно ковтнула.

Роберт не виглядав вороже, але ще більш стримано, аніж завжди.

— Думаю, Ви знаєте, що я мав розмову з Натом, стосовно ситуації, котра у Вас склалася, — помітивши, як вона знітилася ще дужче, швидко додав. — Маю на увазі, з будинком та власниками казино. Якщо маю таку можливість, я б міг допомогти. А я маю таку можливість. І вважаю за краще, якнайшвидше покінчити з цим, а не дочікувати встановленого терміну. Можете взяти сьогодні відгул до вечора. Я дозволяю.

Богдана на те лиш кивнула, намагаючись підібрати потрібні слова. Сама собі видавалася в ту мить якоюсь дурепою, котра два слова в речення зліпити не може.

— Чи маєте кваліфікованого юриста для цієї справи? — продовжив далі Роберт.

— Так. Гвен Треверс допомагає мені з того дня, як я дізналася про це все, — дещо хрипким голосом відповіла Богдана.

— Чудово. Тоді прошу, візьміть чек, — Роберт простягнув їй конверт з цупкого молочного паперу.

— Про повернення боргу, сер… — Богдана недоговорила, бо він обірвав її м’яко, але досить суворо.

— Про це розмова буде пізніше. Проблеми варто вирішувати чергою, а не усі одразу, бо так ніколи не досягнете потрібного результату.

Богдана знову ковтнула:

— Дякую, сер Роберт. Я справді дуже вдячна за те, що робите для мене.

— Життя, то справжній бумеранг, юна леді. Пам’ятайте, — Роберт врешті стримано їй всміхнувся. — Як для тих, хто творить добро, так і для тих, хто обирає чинити зло. До побачення!

Роберт пішов не озираючись. На приготування до фестивалю, котрий мав стартувати вже в наступну неділю, навіть не глянув. Скай з того аж зумілася. Сказала пізніше, що ніколи й нічого не було для Роберта важливішим, аніж Карнарвон-Касл, ну хіба окрім онуків.

Богдана прислухалася до поради Роберта та одразу ж зателефонувала Гвен, розповідаючи, що щойно сталося у замку. Гвен більше не дивувалася. В ній увімкнувся її природній внутрішній стан нещадного юриста і Гвен була готова діяти негайно.

Богдані ж було наказано зателефонувати до Броудена і призначити йому зустріч у Гвінеддському окружному банку та порадити захопити свого юриста. Гвен хотіла, аби вони врешті зрозуміли, що натрапили не на ту дівчинку, на яку сподівалися.

Потім Богдана повідомила Скай, що має негайно поїхати і Роберт дав на те дозвіл. Скай не питала, куди й нащо, але побажала, аби все склалося вдало. Певно в замку вже теж здогадувалися, що в Богдани неприємності.

Прийшовши на паркувальний майданчик та сівши за кермо, Богдана поглянула на себе в дзеркало заднього виду — не вірилося, що дівчина у дзеркалі, то вона сама. Не вірилося, що то вона робить те, що робить.

Хтось легенько вдарив по багажнику автомобілю і Богдана, визирнувши у віконце, побачила Натаніеля. Він дещо схвильовано дивився на неї, переводячи подих. Певно поспішав її наздогнати.

— Куди ти? Що сказав дід? — спитав.

— Віддав чек і порадив сьогодні ж оплатити борг. Гвен наказала телефонувати Броудену та їхати до Бангору, — відповіла, намагаючись приховати страх.

— Чудово. Я поїду з тобою, — промовив.

— Але ж ти на роботі! Сер Роберт дав мені відгул, а ти…

— Дано, — Натаніель поблажливо їй всміхнувся. — Я можу приходити і йти з замку, коли захочу. Невже ти не розумієш?

Богдана на те змовчала.

— Мені ще в одне місце заїхати треба, але я встигну. Ти впораєшся сама в дорозі? — запитав, поглядаючи на свій байк.

— А інших варіантів в мене нема, — стиснула плечами. — Стосовно ще тих сорока тисяч, Гвен сказала…

— Залиш те мені, — промовив, а тоді нахилившись, поцілував її у скроню. — Я пишаюсь тобою, Дано.

Богдана на мить заплющила очі, насолоджуючись доторком його вуст, а тоді всміхнулася. Справді вже було байдуже, чи бачив їх хтось і що на те скажуть інші.

Натаніель змахнув їй долонею, підійшовши байку. Звично перекинувши ногу через сидіння, натягнув мотошолом, поправляючи візор. За кілька секунд байк рвонув з Замкової площі в бік виїзду з Карнарвона.

Богдана взяла телефон та набрала номер Броудена. Почувши, що вона сказала, на диво, у відповідь, в голосі «інтелігента», як вона досі його називала, більше не було тієї отруйної солодкості, котрою він так вміло поливав Богдану при кожній розмові. Броуден сказав, що буде в банку рівно о четвертій. Богдана вимкнула виклик і глянула перед собою, крізь лобове скло.

За хвилину написала два повідомлення Неріс та Катріоні, а тоді відкинувши телефон на пасажирське сидіння, стиснула пальцями кермо, даючи собі ще кілька секунд, щоб зібратись.

Глибоко вдихнувши й видихнувши, врешті Богдана рушила до Бангору, де знаходився Гвінеддський окружний банк. Таку відстань їй належало подолати самотужки вперше.

Всі чеки були в сумочці, на пасажирському сидінні.

Неріс написала, що вірить в неї і знає, що все буде добре. Катріона написала, зателефонувати одразу ж, як вона дістанеться до Бангору, і додала, що навіть не сумнівається в силі її духу. Сергій написав, що ніяк не може додзвонитися через інтернет-зв'язок, питав як вона та що там з таунхаузом. Переповів, батьки знають, що Євген повернувся і обоє просто не в собі від люті, а ще лютують, що вона відмовилася повертатися до України.

Євген не писав. Не скинув жодного повідомлення з того дня, як втік з Карнарвона, з того дня, як залишив боягузливу записку з цілковитою маячнею, погано захованою під милими словами. Навіть не запитав, як його відліт сприйняла Злата і як вона взагалі увесь цей час.