Розділ 28

Богдана хотіла провалитись крізь землю, так соромно їй було перед Натаніелем, щоправда, навіть не могла пояснити, за що саме. Мабуть за все разом взяте.

Шумно видихнувши, наче збиралася з останніми силами, Богдана врешті промовила:

— Мені треба забрати зі стоянки стоматології автомобіль Євгена… Мій автомобіль… Я маю водійське посвідчення… Вже маю… Але я ще не сідала за кермо сама, без інструктора… Ти б міг…

— Звичайно, — кивнув головою Натаніель, м’яко обриваючи її тираду.

Наступної хвилини Натаніеля покликав сер Роберт. Богдана мило всміхнулася йому, змахнувши долонею, і одразу ж подумки обізвала себе ідіоткою за той жест. Сер Роберт прихильно кивнув їй головою у відповідь. Врешті прибула вантажівка з декораціями.

— Зустрінемось біля Воріт Короля одразу після п’ятої, — Натаніель швидко рушив до внутрішнього двору.

Богдана кивнула і потягнулася за своїм телефоном, котрий пищав десь у сумочці на її стільці. Телефонувала Гвен.

Розмова була короткою. Гвен повідомила, що має номер телефону якогось сера Броудена і готова зв’язатися з ним хоч зараз. Натомість Богдана розповіла їй, що вони вже приходили до замку і питали про Злату. Гвен, чи не вперше від початку тієї історії, занервувала і навіть не намагалася те приховати. А далі Богдана повідомила, що Євген втік до України.

— Вчинок, гідний справжнього чоловіка, — промовила з сарказмом Гвен. — Чомусь щось таке я й передчувала. Передчувала, що він не шукатиме грошей для виплати боргу, все спихне на твої плечі, але що втече, мов пацюк… Ні, таке навіть мені на думку не спадало.

— Я про те не думаю. Думала сьогодні вранці, але тепер, коли вони знають, де я працюю й коли питали про Злату, розумію, що втеча Євгена мене вже навіть не зачіпає, — Богдана тісніше притиснула телефон до вуха. — Злата зараз з Неріс за містом, але…

— І нехай на час, поки ми збираємо гроші, залишається у Неріс, — безапеляційно заявила Гвен.

— Я не можу наражати на небезпеку ще й Неріс та її родину, — зітхнула Богдана, стискаючи телефон з такою силою, що пальці побіліли.

— Вони бандити, але вони не дурні, Дано, — промовила Гвен. — Третіх осіб вплутувати у цю справу не будуть.

— Ти ще щось дізналася? — спитала Богдана з надією.

— Нічого нового. Все, що вони провернули з Євгеном так тупо, що аж смішно, але все в межах закону. Ти виплатиш їм борг, вони повернуть тобі акт купівлі-продажу і ваші стежки більше не перетнуться, — відповіла Гвен, а тоді пожартувала. — Ну, хіба що, ти надумаєш грати в казино.

То був жарт з розряду чорного гумору і Богдана його не оцінила.

— Як щодо позики? — натомість спитала.

— Нам треба визначити, яку суму ти вже маєш, — Гвен активно шурхотіла паперами.

— Тедд вручив сьогодні зранку чек ще на п’ять тисяч. Якщо все вірно, то сімдесят п’ять, — спробувала порахувати Богдана.

— І Кат має для тебе чек на п'ятнадцять тисяч. Ой, лиш не починай знову рюмсати, — не дозволила їй і слово мовити Гвен. — Отже в нас є дев’яносто тисяч. Не погано!

— Залишається ще сімдесят п’ять, — стиха промовила Богдана. — Сьогодні постараюся заїхати до сера Прітчарда. Маю трохи коштовностей, може він допоможе їх продати. До того ж зателефоную Оуену, хочу, аби допоміг продати автомобіль. Ми купили його одразу, як оселилися в Кардіффі. Він в непоганому стані…

— Авто залиш, Дано, — заперечила Гвен. — Повір, воно тобі ще не раз стане в нагоді, а тут особливої погоди не зіграє. Я знаю, що кажу.

— Добре, — Богдана не протестувала.

— Може приїдеш сьогодні на ніч до мене? — раптом запитала Гвен. Тривога в її голосі була короткою, але все ж відчутною.

— Ні. Все гаразд, — відмовилась Богдана.

— Подумай. Все, маю працювати, — Гвен вимкнула виклик.

Декорації були у вигляді різноманітних інсталяцій, бутафорських мечів та списів, лицарських обладунків, посуду, на котрому мали подавати закуски для учасників, та одягу, в котрий могли перевдягнутися для різноманітних фотосесій всі бажаючі гості фестивалю.

Поки решта розносили все по призначеним місцям, Роберт підійшов до Богдани і стримано привітавшись, запитав, як її справи та коли вона планує порадувати Конвей-манор своєю грою на роялі. Богдана про рояль вже й забула через усе, що сталося за останні дні.

— Юна леді, можливо то мене зовсім не стосується, але все ж дозволю собі запитати. Чи все у Вас добре? — поцікавився вкрай обережно Роберт.

— Сер Роберт, вдячна, що запитали. Я… — Богдана не змогла. Не змогла попросити в нього грошей, бо то здавалося якимось сюрреалізмом. — Все добре. Дякую.

Роберт їй не повірив, але тактовно не продовжив допитування.

— Чула, що цей фестиваль має викликати фурор, — натомість змінила русло розмови Богдана.

— На цей уїк-енд Карнарвон стає столицею не лише Уельсу, а й, мабуть, всього Сполученого королівства. Минулого року ми мали гостей, котрі цікавляться середньовіччям, майже зі всієї Європи, — з гордістю розповів Роберт.

— Думаю, то було феєрично і впевнена, що цього року їх буде ще більше, — всміхнулася Богдана, щиро того бажаючи.

— І це дуже хороший прибуток, — до них підійшов Натаніель. — Зможемо закрити не одне фінансове питання, що на порядку денному. Ми закінчили.

— Направду, — погодився Роберт. — Чудово. Маю ще справи у місті. А ваш робочий день вже завершився. До побачення, юна леді. Натаніелю, до зустрічі.

— До побачення, сер Роберт, — відповіла Богдана.

Натаніель у відповідь лиш кивнув головою.

Роберт не озираючись пішов до Воріт Королеви.

Богдана бачила, що стосунки між ними змінилися. Нехай то було помітно лиш ледь, нехай ще існували невидимі перепони, але лід тріснув і між дідом та онуком проступали прихильність та теплота. Чогось від того розуміння і Богдані на душі потепліло.

— Ти готова? — вивів її з думок Натаніель.

— Так. Сумочку беру і можна їхати до стоматології.