Розділ 20

Аж до вечора вони з Натаніелем, не обмінялися більше навіть кількома словами. Погожий день привів до Карнарвону купу відвідувачів. Богдана здивовано відмітила, що такого напливу, зі свого першого робочого дня, ще не бачила. Зайнятими були всі: Скай, Відлюдькувата та навіть Майкл, той що Кислотний, котрі без зупину водили туристів від однієї вежі до іншої. Пенні ледь встигала приймати оплату за квитки, що замовляли одразу на касі, а не через онлайн-замовлення. Чедд та Натаніель теж виконували свої безпосередні обов’язки. Та й Богдана, здавалося, не припиняючи й на мить, видавала браслети. Десь ближче до другої дня Чедд приніс їй ще один, «запасний», ящик, повний резинових браслетів. Той ящик Богдана жодного разу не витягала з ніші і він навіть трохи припав пилом.

Богдана думала, що зможе продовжити нелегку розмову з Натаніелем, коли настане час обіду, але де там! Вони навіть не зуміли кави випити до самого вечора. Ніхто з них.

Богдана знала, що й Натаніель хотів поговорити з нею. То було видно з поглядів, котрі кидав, з’являючись десь в полі її зору. Богдана навіть розхвилювалася, аби ті погляди не помітив хтось з працівників, бо могли б виникнути безглузді перешіптування та не менш безглузді висновки. Народ любить драму, як відомо, а ще любить пліткувати про всіх і кожного.

З глибоким здивуванням Богдана зрозуміла, що в Натаніелевих поглядах не було нічого, окрім нерозуміння того, що ж між ними сталося та розуміння всієї складності ситуації, котра склалася. Як і вона сама, Натаніель був розгубленим.

Коли, нарешті, день добіг завершення і внутрішній двір замку спорожнів, Натаніель твердим кроком рушив до неї. Сповнений рішучості як ніколи. Богдана помітила те і внутрішньо приготувалася до розмови, насправді не розуміючи зовсім, що з тієї розмови вийде. Але не судилося.

— Дано! — десь за її спиною, з боку Воріт Короля, почувся вже знайомий голос.

Чіпляючи на обличчя усмішку, Богдана обернулася, зустрічаючись поглядом зі зверхнім поглядом Євгена. Чоловік прямував до неї, похапцем роздивляючись частину замку, котра вже відкрилася перед ним.

— Привіт. Що ти тут робиш? — не приховуючи здивування, запитала Богдана.

Євген ще жодного разу не приїздив до замку і навіть не знав, де той конкретно знаходиться.

— Вирішив забрати тебе додому сьогодні. Звільнився раніше. Мало пацієнтів було, — відповів, цілуючи її в щоку.

Жодного разу Євген не забирав її після роботи додому.

— Це дуже мило, — лиш спромоглася відповісти Богдана. — Дякую.

— То ти готова? Можемо їхати? — запитав, спостерігаючи, як повз них проходять інші працівники замку. Всі бажали Богдані гарного вечора й зацікавлено зиркали на Євгена. Він же дивився на кожного, наче то були лишень комахи, не суттєвіше.

Богдана мигцем глянула, куди подівся Натаніель. Він, вже переодягнений у джинси та футболку і з курткою в руці, прямував до виходу з замку.

— Якщо вже йдеш, там Чедд у Чорній вежі. Дивись, не зачини його на ніч, — мовив, проходячи повз Богдану. На Євгена кинув один короткий погляд і більше не глянув.

— Добре. Дякую, — пробелькотіла Богдана у відповідь.

Натаніель пішов не озирнувшись, зате Євген, навпаки, подивився йому вслід.

— Це хто такий? Що з його лицем? — гидливо спитав.

— Не знаю, — ледь не закашлялася Богдана. — Це брат Різа.

— А, ну тоді все зрозуміло, — відмахнувся Євген, даючи зрозуміти, що говорити більше нічого.

Відчуваючи роздратування впереміш з краплею необґрунтованої, на перший погляд, образи, Богдана додала:

— А я казала тобі, що вони онуки керуючого замком? А керуючий замком — аристократ щонайменше в четвертому поколінні.

— Не казала. Я б таке запам’ятав, — тон голосу Євгена змінився.

Богдана відчула в його голосі якусь солодкість, котрої раніше не було.

— Як з’їздив? — спитала натомість. Не хотіла продовжувати тему, котру сама й почала. Не вважала, що то розумно і знала — неодмінно матиме наслідки.

— Добре. Все добре. Закинув речі додому й одразу до стоматології. День пролетів непомітно, — Євген сів за кермо автомобілю й вдивився в набережну. — Мала коли додому? Здається, вже так довго її нема.

— Вчителька сказала, затримаються на кілька днів, бо відійшли від маршруту та включили до екскурсії ще кілька місць. Так робити не можна звісно, але діти дуже хотіли, а батьки дали згоду. Я теж погодилася, бо Злата у захваті, — відповіла Богдана. — Що готуватимемо на вечерю?

— Зробимо закупи у «Теско», — задумливо відповів Євген. Здавалося, він її навіть не слухав.

Богдана бачила його настрій, або ж навпаки різку відсутність настрою, але навіть не намагалася допитуватись, що не так. В голові було скільки всього, що не знала, за що братися насамперед.

В супермаркеті Богдана зробила закупи сама, Євген навіть не вийшов з автомобілю. Читав щось в телефоні й сказав, що голова розболілася. Вдома теж переодягнувся і ліг у вітальні. Богдана приготувала вечерю, потім прибрала зі столу, тоді пішла на задній двір і перевірила, як почуваються пересаджені петунії. Дворик був таким, яким вона його залишила. Тай двері тепер Богдана замикала на два оберти ключа.

Про те, що сталося напередодні, Євгену ще не сказала. І не знала, чи варто казати.

Врешті вирішивши, що він має знати, повернулася до вітальні і стисло переказала, що наробили малолітні хулігани. Євген розгнівався. Заявив, що вона мусила зателефонувати до поліцейського відділку і повідомити, що сталося. Потім обізвав всіх карнарвонців злодюгами та інтриганами. Тоді сказав, що вже жалкує про рішення перебратися до Карнарвона, а тим паче купити будинок.

— Ти на що зараз натякаєш? — Богдана насторожилася, зачувши такі слова.

— Про те, що може буде кращим продати таунхауз і пошукати більш зручне місце, — буденно відповів Євген.

— Ти серйозно зараз? — Богдана аж повітря ротом хапнула.

— А що тут такого? Військові як живуть? То там, то там…