Розділ 16

За місяць навчання у водійській школі Богдана не лише навчилася кермувати автомобілем, вона вивчила майже всі дороги, котрі були в Карнарвоні та за кільканадцять миль від нього. Встигла запам’ятати, з якими містечками Карнарвон межує на півдні, півночі, заході та сході. А ще переконалася, що майже на кожен населений пункт, не залежно від кількості населення, припадає по декілька історичних пам’яток різного ступеню збереженості. Кількість старовинних споруд на квадратний  кілометр просто вражала!

Так завдяки заняттям з водіння Богдана вивчила де знаходиться Бангор, який напрямок має шлях до Англсі, куди треба їхати до Бонневіду, а куди звертати на Каетро. Вона вже цілком могла вирушати у свою першу подорож. Справа лишалася за малим — водійським посвідченням.

Оуен багато говорив. Він розповідав купу різних історій, переважно з унікальним валлійським гумором впереміш, а Богдана окрім того, що уважно слухала, ще й багато питала. В цілому Оуен залишався задоволеним і вже без жартів казав, що зовсім скоро Богдана здаватиме водійський іспит.

У замку з неї час від часу добродушно кепкували то Чедд, то Скай — коли ж вона врешті отримає посвідчення та покатає їх на своєму новенькому авто. Богдана лиш мовчки усміхалася. Новеньке авто їй не світило, принаймні допоки вони з Євгеном не залагодять свої фінансові проблеми. Або ж допоки Богдана не дізнається, що там з тими фінансовими проблемами насправді.

Гвен не телефонувала, отже новин не було. Не дивлячись на амплуа, котре жінка мала в Карнарвоні, Богдана була впевнена, що Гвен — знавець своєї справи і їй можна довіряти. Ні Катріоні, ні Неріс Богдана про свою розмову з Гвен не розповіла. Не було поки про що розповідати. Та й Богдані не хотілося, аби дівчата думали, що вона справді настільки дурепа, що не довіряє власному чоловіку і в нього за спиною копається у фінансових справах сім’ї. Богдана боялася бути висміяною та осудженою власними подругами.

— До Бангору поїду, — Євген поцілував Богдану в щоку. — В нас щось типу колегії намічається. Я познайомився з кількома лікарями, коли здавав аналізи в лікарні. Уявляєш! Вони навіть не знали, що в Карнарвоні тепер є свій стоматологічний кабінет. Ми побалакали трохи, випили кави і мене запросили на колегію. Якщо все пройде добре, то я стану постійним учасником Гвінеддської колегії.

Богдана перевірила печеню на готовність і накривши її кришкою обернулася до нього:

— Щось я не розумію. З Кардіффа ти втікав, бо хотів власну практику, в Карнарвоні ти ж навпаки шукаєш колег-лікарів?

— О, святі небеса! Та хіба я винен, що Бог тобі не дав розуму, жінко! — спалахнув Євген, але миттєво спробував перевести все в жарт. — Мати колег у Гвінеддській окружній — зовсім не те, що мати колег у стоматологічному кабінеті. Я розумний лікар і вони побачили, що можуть в мене багато навчитися. Тут стоматологія дуже відрізняється від української. Їхні методи лікування застарілі. І це ще вони мене в роботі не бачили!

Євген дістав з кухонної тумби тарілки та поставив їх на стіл. Богдана простежила за його діями, намагаючись обдумати те, що він з такою гордістю щойно заявив. А може то була гординя?! Богдана вже не знала. Чогось згадалася матір. Пряма, жорстка, але чесна та відкрита, вона ненавиділа підлабузників, честолюбців та тих, котрі не можуть скласти собі ціни і тонуть в самозакоханості. Євген був саме таким і з роками його «хвороба» лиш стрімко прогресувала. На фоні простих та не амбітних валлійців він виділявся наче троянда серед ромашок.

Схоже, ставлення матері до Євгена було не безпідставним.

— Ти вже образилася? — запитав.

Богдана всміхнулася якомога правдоподібніше:

— Зовсім ні. То ж зрозуміла, що це жарт. Будемо вечеряти?

— Якщо все готово, то так, — Євген обійняв її. — А десерт буде?

— Звісно, — Богдана навіть не звернула уваги, коли він поцілував її в шию. Вперше не відчула нічого. Думки в той момент були десь далеко.

За два дні Катріона зібралася до Шотландії. Як і розповідала раніше, вони мали відпочити у її батьків, побачитися зі всіма родичами, що були розкидані від Фолкерку по всій області аж до Стерлінгу. Богдана засумувала. Без Катріони та її невичерпного ентузіазму ставало якось одиноко. Подруга переконувала, що повернеться швидше, аніж Богдана встигне скучити, нагадувала, що залишає її на Гвен та Неріс, але сама ж і сумнівалася. З усмішкою зізнавалася, що то погана ідея, бо одна з них цинічна алкоголічка, котрій нема діла до інших, а друга безхарактерна амеба, що сама собі допомогти не може. Богдана з того лиш всміхалася. Катріона обожнювала подруг, як і вона сама.

В п’ятницю вдосвіта Катріона та Ділан виїхали з таунхаузу.

Богдана не спала, сиділа на ганку зі своєю вже ритуальною кавою у фаянсовій чашці, і спостерігала за сонним містечком, котре лишень починало прокидатись. Побачивши подругу, що замикала двері будинку, поки Ділан вмощував авто-крісло з Чарлі, Богдана їй махнула на прощання. Катріона відповіла, легко збігаючи по сходинах до авто. Вона щось сказала Ділану. Поки він привітно махав Богдані широкою долонею, Катріона вже бігла до неї. Богдана підійнялася з ганку, поправляючи свою піжаму. Катріона захопила її в міцні обійми, ледь не виплескуючи залишки кави з чашки собі на футболку.

— Ти ж тут впораєшся? — ледь стримуючи сльози, запитала Катріона. Від її звичного запалу й сліду не лишилося. — Почуваюся так, наче кидаю тебе напризволяще. Дано, запам’ятай! Тут твій дім, тут люди, котрі вже стали тобі рідними і котрим рідна й близька ти. Ніхто і ні за що не дозволить тебе скривдити.

Богдана не розуміла, про що Катріона каже, але на розпитування не було часу. У відповідь міцно обійняла подругу і всміхнулася:

— Все буде добре. Їдь до свого Фолкерку, відпочинь зі своїми родичами, набирайся сил у місцях, котрі тобі дорогі, і повертайся, бо я тебе дуже чекатиму.

— Люблю тебе, подружко, — Катріона стиснула її руки, а тоді побігла до авто.