Розділ 11

Все сталося саме так, як Богдана і думала. Євген ледь не вибухнув словесним градом, коли вона сказала, що працюватиме по вихідних. Лише усвідомлення, що Злата у вітальні переглядає документальний фільм про підводний світ, по котрому даватиме усну розповідь у школі, не давала йому розійтися на повну.

— Знаєш, коли ти вдома сиділа, користі від тебе було більше, — мовив, плескаючи собі в бокал вина, котре лишилося ще від вечері з Велсами. — Ти хоча б за дитиною дивилася, а не винаймала сумнівного бебісітера і не…

— Договорюй, чому замовк? — запитала Богдана стомлено. Постійні сварки та скандали вдома вже ставали закономірністю і те лякало.

— Ти нічим не допомагаєш сімейному бюджету, хіба на які свої дрібниці жіночі, а… — Євген знову ковтнув вина. — А знаєш що? Роби що хочеш. Я йду з хлопцями на пиво. Як ти там казала, якщо тобі можна, то й мені теж.

Навіть не даючи їй відповісти, Євген пішов, грюкаючи дверима.

Богдана обхопила обличчя руками, не дозволяючи собі розплакатися. Сльози ніколи не були її візитною карткою. Всі проблеми, котрі мала, завжди намагалася вирішувати з сухими очима.

В двері постукали і вона пішла відчиняти, стараючись начепити свій звичний привітний погляд. На порозі з пакунком стояв Різ.

— Привіт, леді Дано, — промовив. — Мене попросили Вам дещо передати.

— Справді? — здивовано звела брови Богдана. — Хто? Що це?

— Сер сказав, що він ваш таємний залицяльник і те має лишитися таємницею, — стишивши голос, грайливо підморгнув Різ.

На якусь мить, на одну-єдину крихітну мить, Богдані перед очима промайнуло обличчя Натаніеля, і вона відчула, як по спині пробіг холодок, а за ним крапелька холодного поту виступила на скроні.

— Але як на мене, той кавалер застарий для Вас, — додав Різ, не помічаючи її секундного сум’яття.

Богдана відступила, пропускаючи його в дім:

— Заходь. Як гонця, пригощу тебе з дороги гарячим какао.

Різ невпевнено переступив з ноги на ногу і зазирнув їй через плече.

— Складеш нам зі Златою компанію, — наче зрозумівши хід його думок, додала.

— Ваш чоловік не вдома? — запитав вже вільніше. — До речі, таємний залицяльник передає вітання та нагадує, що Ви мали зайти в гості, але так і не прийшли.

Врешті Богдана всміхнулася, розуміючи, що мова йде про сера Прітчарда та його антикварну крамничку:

— Євген пішов з друзями. А залицяльник… Він такий милий, що на його вік я готова заплющити очі.

Різ теж розсміявся:

— Розумію. Обережніше там, бо ще розіб’є Вам серце. Мені б цього не хотілося.

— Сер Прітчард запрошував мене до крамнички, аби побачила, як виставив на продаж та реставрує речі з таунхаузу. А я, через роботу та хатні справи, ніяк не знайду часу, аби відвідати його. А що ти робив у крамничці? — Богдана налила в свої улюблені фаянсові чашки гарячий напій, та поклала на стіл корзинку з молочним шоколадом. — Пригощайся!

— Привіт, Різ. Як справи? — Злата прийшла на кухню і побачивши його, одразу побігла обійматися.

— Привіт, принцесо, — Різ легенько обійняв її, а тоді всміхнувся до Богдани.

— Вона вкрай тактильна, не знаю, чи це мине з віком, — винувато мовила Богдана, відкушуючи шматочок шоколаду.

— Не думаю, що це її негативна риса, — Різ ковтнув какао зі своєї чашки, підсуваючи іншу чашку ближче до Злати. — Я завозив серу Прітчарду посилку, котра прийшла з Бангору, от він і скористався моментом.

— Ти плануєш йти вчитися далі? — Богдана не знала, чи варто підіймати таку тему, але вирішила, якщо на життя Натаніеля їй вже не вплинути, то вплинути на Різа та його майбутнє — святий обов’язок.

— Так, я думав над цим. Дід запропонував кілька варіантів, — буденно відповів Різ, із задоволенням смакуючи какао.

— Дід? Сер Роберт? — Богдана відчула, як з душі наче камінь зняли. Отже все було не так радикально, як говорила Катріона. Вони принаймні разом вирішували, чим Різ займатиметься після школи.

— Так. Кожного тижня у нас недільний обід у родинному маєтку Конвей і я ніколи його не пропускаю, а от Нат там вже давненько був, — відповів Різ.

— Можна тебе дещо спитати? Це залишиться між нами і можеш не відповідати, якщо не хочеш. Просто…  — Богдана сьорбнула какао, дивлячись у чашку. — В мене відчуття, що тобі потрібна моя порада, моя допомога. В мене відчуття, що маю про тебе подбати… Не можу пояснити, бо такі емоції вперше в мені. Дивно, навіть містично, так?

— Ви на землях, що наповнені енергетикою тисяч людей, котрих давно вже нема, та просочені відголосками їхніх не легких доль. Нічого дивного, що маєте такі відчуття. І навіть містика тут цілком має місце бути, — на диво спокійно та без насмішки відповів Різ. — Думаю тут кожен відчуває зв'язок з минулим та носить на собі обривки чиїхось життів. Питайте, леді Дано, я відповім.

— По перше, я рада, що ти плануєш майбутнє, бо то найрозумніше, що можеш зробити на даний момент. Я рада, що не збираєшся безцільно блукати в ілюзіях та… — Богдана знову відчула, що не може сформувати закінчену думку.

І Різ знову прийшов їй на поміч:

— Ви думали, я все життя підроблятиму бебісітером та волочитимусь по пабах? Ні, це не моя ціль в житті. Заспокойтеся та видихніть! Я люблю Карнарвон, люблю Уельс, так само, як його любила мама, як любить дід, і так само як вони, присвячу своє життя, аби він завжди був і процвітав, аби історія жодного містечка чи села не була забута та втрачена. Я знаю, що й Ви полюбили цю землю і через те подобаєтесь мені ще більше. Леді Дано, якби ж ви могли побачити увесь Уельс, якби побачили всі наші замки, старовинні церкви, каплиці, кладовища, поля та луки, де відбувалися героїчні битви і проливалася кров відважних воїнів! Ви б відчули ще більше, аніж відчуваєте зараз, в сотні, ні в тисячі разів. Я вам правду кажу.

Богдана на те лише полегшено всміхнулася. Різ не переставав її дивувати, але з ним тепер все було зрозуміло:

— Обіцяю тобі, що постараюся побачити увесь Уельс. Обіцяю, що ніколи не забуду те, що вже побачила і почула на цих землях. Навіть якщо доля вирішить так, що мені доведеться повернутися до України.