Розділ 4

Непомітно минув тиждень від дня, коли Богдана була у Карнарвон-Касл. Минув тиждень, як бачилася з Катріоною та дівчатами, минув тиждень, як до них заходив Різ.

Богдана сфокусувалася на будинкові і наводила в ньому лад. Не дивлячись на непоганий зовнішній вигляд та не оновлений ремонт фасаду, всередині будинок потребував косметичного ремонту. Його потрібно було освіжити, переробити на сучасний манер, але Богдана з Євгеном про те навіть не починала розмови. На душі лишився осад після невдоволення Євгена бебісітером і всім, що було далі.

Розсаджуючи нарциси вздовж крихітної галявини перед таунхаузом, Богдана згадала Різа і те, як він виглядав, коли вечеряв з ними. Стільки радості і разом з тим болю в очах п’ятнадцятирічного підлітка Богдана бачила вперше. Її розчулило, як він м’яко й уважно спілкувався зі Златою, як виховано та стримано говорив з Євгеном, як допомагав їй на кухні, а після вечері ще й взявся витирати помитий Богданою посуд.

Богдані було цікаво, скільки років Натаніелю, чи є десь поряд їхні родичі, окрім тих, що у Ліверпулі, як вони взагалі живуть удвох, без жіночої руки, але питати Катріону не хотілося.

Богдана здогадувалась, що нова подруга мабуть образилася. За тиждень вона телефонувала кілька разів, пропонувала зустрітися, але Богдана кожен раз знаходила якісь відмовки. Катріоні зрештою набридло і дзвінки припинилися.

— Та до дідька! — Богдана жбурнула садові ножиці і знявши робочу рукавицю, дістала з кишені телефон. Було о пів на дванадцяту дня.

Сівши на сходину ганку і стерши рукавом піт з чола, Богдана знайшла в телефоні номер Катріони і натиснула на виклик. Гудки йшли доволі довго, що лиш підтверджувало теорію Богдани про образу, але врешті таки в динаміку клацнуло і почувся знайомий голос.

— Та чи що в лісі вмерло? Тре піти перевірити, — затріскотіла Катріона. — Леді Дана врешті має хвилину вільного часу?

Богдана примружила очі, вдивляючись в ідеальний ряд жовтих нарцисів, висаджених попри низенький дерев’яний парканчик, що слугував хіба-що декоративною окрасою, але точно не захисним бар’єром:

— Привіт. Вибач, що за цілий тиждень не знайшла часу поговорити. Мені соромно. І я воліла б не знати, що ти про мене думаєш через це.

— Дівчино, що про тебе думають інші, тебе має турбувати в останню чергу. Запам’ятай! І вір, Катріона дурного не порадить, — відповіла та. — А якщо серйозно, то я просто хвилювалася. Здається, твій Євген не надто радий твоїм новим подругам.

— Він нікому й нічому не радий останнім часом. Період притирання до обстановки і думаю, він важчий, аніж Євген собі уявляв, — чесно зізналася Богдана. — Може вип’ємо кави чи чаю? В мене є супер смачні млинці з малиновим джемом.

— Щойно вклала малого спати, — відповіла Катріона. — Бери свої млинці і бігом до мене. Лиш не затримуйся.

— Вже біжу, — Богдана підвелася на ноги, обтрушуючи робочі спортивні штани.

За мініатюрним чайним столиком у світлій невеликій вітальні Катріони вони сиділи десь за пів години. Богдана прийняла душ, переодягнулася, переклала трохи млинців на скляну таріль і пішла до подруги. Катріона зустріла її з чорничним пирогом, чаєм, молоком до нього, та купою чергових пліток.

Плітки Богдана не любила, і як в Україні, так і в Кардіффі уникала їх, але плітки Катріони були настільки безневинними, що нагадували радше анекдоти. Побалакавши хвилин п'ятнадцять про все і ніщо, Богдана врешті вирішила запитати про вакансії на роботу.

— Твій чоловік знає про це? — прямо спитала Катріона, потягуючи чай з молоком. — Не хочу, аби виникли якісь проблеми. Я, чесно кажучи, не знаю який ваш менталітет, чи в тебе є якісь заборони від чоловіка… Ну тобто…

— Ти плутаєш мене з представницями якихось інших держав. Мій менталітет нічим не відрізняється від твого. Нема у нас ніяких зобов’язань і заборон перед чоловіками, окрім загальноприйнятих у всьому світі, — відповіла Богдана. — Євген останнім часом якийсь не такий, але тому є логічне пояснення. Заспокойся!

Катріона стиснула плечами:

— Дано, ти мені подобаєшся, ти приємна дівчина, саме тому не хочу, аби через мене мала якісь негаразди.

— А приходьте сьогодні до нас на вечерю. Бери сина та чоловіка і на сьому приходьте до нас. Я познайомлю вас з Євгеном і ти зрозумієш, що він зовсім не такий, як ти собі змалювала, — запропонувала Богдана.

— А таки прийдемо! Дякую за запрошення. Мені й самій цікаво, який той твій Євген, — розсміялася Катріона.

Вечеря була чудовою. Ділан, чоловік Катріони, виявився валлійцем у четвертому поколінні, а ще був на диво смішним, товариським і знав купу місцевих легенд. Те не могло не зацікавити Богдану. Дворічний синочок подружжя Велсів, опецькувата, рудоволоса, маленька копія Катріони, спочатку поводився насторожено, але вже до закінчення вечора не злазив у Богдани з рук. А ще він вподобав Злату і вона няньчила його, поки дорослі балакали після ситної вечері. Всі були задоволені та щасливі.

Вечеря вдалася! Так Богдана думала, поки за Велсами не зачинилися вхідні двері.

Поглянувши на Євгена, вона не побачила тих емоцій, на котрі сподівалася. Чоловік сидів у м’якому широкому кріслі у вітальні і скептично дивився на Богдану.

 — Щось не так? — здивовано спитала, прибираючи зі столу.

— Де ти знайшла цих селюків? — не приховуючи насмішки спитав Євген.

Він нагадав Богдані Гвен, але в тієї сарказм був частиною образу, а у Євгена мав підґрунтя з гнилі.

— Що? — Богдана не зуміла приховати свій шок від почутого. — Ти про що?

— Ти не знаєш, з ким знайомства заводити треба, люба?

— З яких пір ти став ділити людей на касти? Що з тобою, Євгене? Відколи ми переїхали до Карнарвона, я не впізнаю тебе. Ні, ти поводився дивно ще у Кардіффі, але то були лише паростки, а зараз вже сам на себе не схожий.

— Якраз таки я нормальний, а от ти після переїзду поводишся мов недолуга, — підвищив голос Євген. — Все, що ти робиш, якесь недолуге.