ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В СИСТЕМІ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

ФІЛОНЕНКО Оксана –
доктор педагогічних наук, професор,
професор кафедри освітніх наук
Центральноукраїнського державного
університету імені Володимира Винниченка
ЧЕРНЕНКО Олександр –
кандидат педагогічних наук, доцент,
доцент кафедри освітніх наук
Центральноукраїнського державного
університету імені Володимира Винниченка
ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
В СИСТЕМІ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ
Сучасна освіта переживає трансформаційний зсув, зумовлений
одночасним впливом двох глобальних тенденцій: стрімким розвитком
цифрових технологій та переосмисленням права кожної людини на якісну
освіту незалежно від її особливостей розвитку. Реформи зумовлюють новий
дослідницький простір – педагогічну інноватику в контексті інклюзії.
Д. С. Вербівський визначає сутність «педагогічної інноватики – як
наукову галузь, що вивчає природу, механізми виникнення та еволюцію
педагогічних інновацій, їхню взаємодію з історично сформованими
традиціями й суспільними запитами майбутнього, а також відповідність
потребам учасників освітнього процесу. Центральним поняттям інноватики є
інноваційний процес, який у сфері освіти доцільно аналізувати у трьох
вимірах:
1. Соціально-економічному: інвестиційне забезпечення, кадровий
потенціал, якість і результативність освітніх продуктів та послуг.
2. Психолого-педагогічному: готовність суб’єктів освіти до змін, рівень
навчальної мотивації, прийнятність нововведень для учасників процесу.
3. Організаційно-управлінському: моделі управління, ступінь автономії,
гнучкість і адаптивність освітнього середовища» [2, с. 12-13].
Окреслена вище три-векторна модель педагогічної інноваційної
діяльності є концепцією, у межах якої доцільно розглядати впровадження
інноваційних технологій в інклюзивному освітньому середовищі. Важливо
підкреслити, той факт, що ефективність технологічних рішень визначається не
лише їхнім суто технічним потенціалом, а й здатністю педагогічної системи
успішно інтегрувати їх у реальний навчально-виховний процес закладу освіти.
Правовою основою інклюзивної освіти в Україні є Закон України «Про
освіту» від 5 вересня 2017 року, який містить положення щодо прав дітей з
особливими освітніми потребами навчатися безкоштовно в державних та
комунальних закладах. «Діти з особливими освітніми потребами мають право
на: а) дистанційну та індивідуальну форми навчання; б) психолого-педагогічну-130-
та корекційно-розвиткову допомогу; в) інклюзивні та спеціальні групи (класи)
у загальноосвітніх навчальних закладах; г) «підлаштовані» для їхніх потреби
загальноосвітні школи і класи, тобто на відповідні архітектурні
перепланування; д) корекційних педагогів, тьюторів, психологів; е) адаптовані
навчальні плани та програми, методи та форми навчання, ресурси спеціальної
освіти, партнерство з громадою» [4; 5].
Закріплення зазначених вище прав на законодавчому рівні є необхідною,
проте недостатньою умовою розбудови ефективного інклюзивного освітнього
простору в навчальних закладах. В умовах військового стану, між
нормативною декларацією та практичною реалізацією залишається суттєвий
розрив. Подолання якого вимагає розробки науково-методичного
забезпечення.
На переконання А. А. Колупаєвої та О. М. Таранченко «наукове та
методичне забезпечення національної системи освіти осіб з особливими
потребами передбачає: а) розроблення спектру послуг супроводу для осіб з
особливими потребами різних вікових груп та відповідно до поліморфності
контингенту; б) розроблення програм раннього втручання (розвитку та
реабілітації) та переддошкільного розвитку; в) розроблення програм
підготовки батьків до цілеспрямованої допомоги їхнім дітям на різних етапах
навчання; г) розроблення навчально-методичних рекомендацій педагогічним
працівникам щодо використання інноваційних технологій; д) розроблення
практико-орієнтованих технологій індивідуалізованого навчання та психологопедагогічного супроводу процесів залучення дитини з особливими потребами
в загальноосвітнє середовище; е) моделювання компонентів і змістового
наповнення інклюзивного навчального середовища; є) розроблення
профорієнтаційного та профдіагностичного інструментарію для осіб із
особливими потребами з урахуванням компетентнісного, особистісно
орієнтованого, індивідуального та диференційованого підходів для
забезпечення максимальної самореалізації осіб з особливими потребами в
сучасному суспільстві та можливостей здобуття професійної освіти (чи
перекваліфікації) упродовж життя; ж) розроблення системи моніторингу якості
освіти осіб з особливими потребами» [3, с. 70-71].
«Інтелектуальні системи, такі як штучний інтелект, адаптивні навчальні
платформи та різноманітні цифрові помічники, надають можливість
індивідуалізувати навчальні програми відповідно до потреб кожного
здобувача, забезпечуючи таким чином більш персоналізований підхід до
навчання. Цифрові технології, зокрема використання інтерактивних дошок,
електронних підручників та віртуальної реальності, розширюють межі
традиційного навчального процесу, роблячи його більш інтерактивним і
задіяним» [1, с. 45].
Перелічені інноваційні освітні технології не лише адаптують зміст
навчання, а й трансформують саму логіку педагогічної взаємодії «ученьвчитель». Якщо традиційна дидактична модель орієнтована на освітні
стандарти, то адаптивні (персоніфіковані) системи формують індивідуальну-131-
навчальну траєкторію, яка коригується відповідно до складності, стилю
викладання, специфіки сприйняття матеріалу з предметів учнями. Для дітей з
особливими освітніми потребами це означає якісно новий рівень доступності
освіти – не формальний, а функціональний і адаптований.
З точки зору педагогічної інноватики у ЗОШ доцільно виокремити три
функції застосування інноваційних технологій в інклюзивному середовищі:
1. Компенсаторна функція (технологія як замінник або підсилювач тих
функцій навчання, виконання яких є утрудненим в учнів).
2. Навігаційна функція (технологія як орієнтир індивідуальної освітньої
траєкторії аналізує прогрес і коригує зміст та темп навчання учнів).
3. Інтеграційна функція (технологія як місток між учнем з особливими
потребами та загальноосвітнім середовищем, що сприяє соціальній адаптації).
«У таких країнах, як Фінляндія, Швеція, Німеччина та Нідерланди,
активно впроваджуються інтелектуальні системи та цифрові технології, що
забезпечують більш ефективну організацію навчального процесу та створюють
умови для індивідуального підходу до кожного здобувача» [1, с. 45].
Порівняльний аналіз досвіду зазначених країн дозволив ідентифікувати
чинники успішності інклюзії, а саме: системну підготовку педагогічних кадрів
до роботи з електронними та комунікативними засобами підтримки;
інтеграцію технологічних рішень у загальнодержавні стратегії загальної
середньої освіти; активне залучення родин і громад до процесу психологопедагогічного супроводу; фінансове забезпечення і відтворюваність
впроваджених рішень.
На основі аналізу наявних методологічних підходів і практичного досвіду
пропонується авторська концептуальна модель «Технологічно-інклюзивного
освітнього середовища», що реалізується на трьох взаємопов’язаних рівнях:
1. Мікрорівень (учень): персоналізована адаптація навчального контенту
та форм взаємодії на основі індивідуального профілю учня, застосування
технологій як інструментів компенсації та розширення можливостей.
2. Мезорівень (заклад освіти): формування інформаційно-інклюзивної
інфраструктури, підготовка педагогів до технологічно забезпеченої інклюзії,
розроблення внутрішніх механізмів моніторингу й оцінювання
результативності, створення інклюзивного освітнього середовища.
3. Макрорівень (система): нормативно-правова підтримка,
міжінституційна координація та взаємодія зі стейкхолдерами, розбудова
єдиної цифрової екосистеми інклюзивної освіти на загальнодержавному рівні.
Особливістю запропонованої моделі є її динамічний характер:
переміщення між рівнями здійснюється дво-направлено, що забезпечує
зворотний зв’язок між освітньою практикою окремого учня з особливими
освітніми потребами та системними рішеннями (управлінськими,
організаційними, технічними) на макрорівні.
Висновки. Інноваційні технології в системі інклюзивної освіти є не
технічним додатком до педагогічного процесу, а його структурним елементом.-132-
Авторська концептуальна модель «Технологічно-інклюзивного освітнього
середовища» дає змогу не лише низхідне впровадження освітніх стандартів
відповідно до інклюзивних вимог ЄС, а й висхідне узагальнення успішних
навчально-виховних практик у діяльність закладів середньої освіти. Україна,
маючи відповідну законодавчу базу та орієнтуючись на кращий європейський
досвід, перебуває на шляху до побудови по-справжньому інклюзивного
освітнього середовища – за умови цілеспрямованого і науково обґрунтованого
впровадження технологічних рішень.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ
1. Бацуровська І. В., Лимар О. О. Інноваційні підходи до розвитку спеціальної
та інклюзивної освіти в контексті європейського виміру: роль інтелектуальних
систем та цифрових технологій. Development trends in special and inclusive education
in the context of the European dimension: theory and practice : scientific monograph.
Riga, Latvia : Baltija Publishing, 2024. С. 45-69.
2. Вербівський Д. С. Інноваційні технології: теоретичний аспект : навч.-метод.
посіб. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. Івана Франка, 2025. 221 с.
3. Колупаєва А. А., Таранченко О. М. Інклюзивна освіта: від основ до практики:
монографія. Київ : ТОВ «АТОПОЛ», 2016. 152 с.