Розділ 2. Таємниця маєтку Хельмів.

Ранок був похмурим і прохолодним. Зовні ніщо не видавало, що цієї ночі тут трапилося щось настільки жахливе, але гнітюча атмосфера в самому домі говорила сама за себе…
​Кабінет барона розташовувався на другому поверсі, де зараз панував глибокий напівморок. Рауль, дворецький маєтку Хельмів, безсило сидів на м'якій канапі перед масивним дубовим столом господаря. Його завжди бездоганний чорний фрак сьогодні виглядав трохи незібраним, а зазвичай ідеальна зачіска була розпатланою. Повільно розмішуючи цукор у чашці гарячого чаю, він пригнічено дивився на власне відображення в темній рідині — на своє постаріле, втомлене обличчя та сиве волосся.
​Ґреґ, начальник стражі маєтку, стояв біля високого вікна в суворій, зібраній стійці, заклавши руки за спину. Ранкове світло, що пробивалося крізь хмари, чітко підкреслювало глибокий шрам на його лівій щоці — след від старого поранення, який говорив про суворий характер цього чоловіка набагато краще за будь-які слова.
​— Мертва леді Айра і Руфус… Що тут у біса сталося, Раулю? — глухо запитав капітан, не повертаючи голови.
​Дворецький відповів не одразу, так і не відводячи погляду від своєї чашки:
​— Що сталося? Пологи були складними й довгими. Покійна леді Айра народила сина, законного спадкоємця, але темні сили вирішили втрутитися в цей процес…
​Він нарешті підняв очі на Ґреґа й продовжив рівним, завченим тоном:
​— Жрець Руфус, як і личить праведному служителю богів, кинувся захищати леді Айру та немовля. Ціною власного життя він повністю випалив і позбувся темних сил. На жаль, леді Айра була занадто ослаблена пологами й не змогла цього пережити.
​Ґреґ навіть не ворухнувся, продовжуючи пильно вдивлятися крізь шибку вдалечінь, де за лісом простягалися землі імперії.
​— Це маячня, Раулю. І ти сам це прекрасно знаєш, — відчеканив воїн.
​Дворецький на мить завмер, міцніше стиснувши пальцями теплу порцеляну чашки, а потім тихо, але непохитно промовив:
​— Це офіційна версія.
​Ґреґ насупив брови й повільно, спокійно видихнув.
​— Добре. А що зі свідками?
​Рауль підняв голову, важким поглядом дивлячись на протилежну стіну кабінету.
​— Старша покоївка була надто налякана й утомлена. А в страху, як відомо, очі великі — якщо їй щось і здалося, то це просто примарилось від нічного жаху. До того ж тепер у неї занадто багато роботи в маєтку, щоб думати про дурниці. А молодші служниці триматимуть язика за зубами, якщо не хочуть проблем.
​Ґреґ трохи повернув голову в бік дворецького:
​— А з двома молодими жерцями що?
​Рауль неспішно взяв чашку, зробив невеликий ковток гарячого чаю й тихо видихнув:
​— Вони були без тями під час кульмінації, тому легко повірили в нашу історію. А щоб вірилося ще краще — ми їм щедро заплатили.
​Ґреґ знову відвернувся до вікна, вдивляючись у ранковий туман:
​— У Церкви все одно будуть питання…
​На губах Рауля з'явилася легка, холодна посмішка:
​— Звісно будуть. Але навіть якщо інквізиція захоче щось витягнути з тих хлопців, вони навряд чи дізнаються щось корисне, адже жерці самі нічого не пам'ятають. Тіло Руфуса вже сховане в родовому склепі від сторонніх очей і зберігається там силою ядер, як і тіло леді Айри.
​Він поставив чашку назад на блюдце й продовжив:
​— Я передав через жерців офіційного листа до святилища. Там описано нашу версію подій, а також згадано, що тіло майстра було сильно понівечено темною магією. Ми висловили безмежну вдячність Церкві за його самопожертву та захист нашого роду, тому просимо дозволу поховати героя на наших землях. Для Церкви в цьому тільки плюси: вони не витрачають власні гроші на пишне поховання і водночас отримують шалену репутацію за рахунок безстрашного мученика Руфуса. Їхня паства обожнює такі історії.
​Ґреґ важко зітхнув, повільно крокуючи до Рауля. Підійшовши ближче, він опустився на канапу прямо навпроти дворецького.
​— Раулю… Іноді твій розум лякає мене сильніше, ніж орди демонів під стінами фортеці, — глухо зізнався капітан.
​Дворецький підняв голову й пронизливо, майже крижано подивився прямо в очі Ґреґу.
​— Мій обов'язок — захищати рід Хельмів, — відчеканив він, не кліпаючи. — Точно так само, як і твій.
​Рауль неспішно налив ще одну чашку міцного чаю і повільним, плавним рухом посунув її по лакованому столу в бік Ґреґа.
​Ґреґ кинув пару ложок цукрового піску в чашку й почав енергійно колотити чай із притаманною суворою манерою військового.
​— Так-так, я знаю. І що там молодший?.. Кайл, здається?
​Рауль стомлено відкинувся на спинку канапи.
​— Дитина як дитина. Нічого дивного в ньому немає, головне — живий. Мене турбує інше: хто міг учинити таке звірство і чому не закінчив розпочате?
​Ґреґ знову насупив брови.
​— Ворогів у барона чимало. Але вони не якась шпана з підворіття. Якби вони задумували похитнути статус барона, то явно довели б справу до кінця.
​Рауль перевів погляд на стелю кабінету.
​— Отож-бо й воно. Щось тут абсолютно не в'яжеться. Тільки от не збагну, що саме…
​Ґреґ зробив великий ковток гарячого чаю й задумливо промовив:
​— До речі, я тут дещо згадав після всіх нічних подій… Коли я ще служив у «Чорних Щитах»…
​Рауль з легкою іронією перебив капітана:
​— Ґреґу, я твої казочки чув уже сотню разів.
​Ґреґ навіть не змінив виразу обличчя, продовжуючи гнути своє:
​— Не перебивай. Тоді я був ще молодим і любив у тавернах послухати байки за чаркою міцного елю. Так от, хлопці з «Багряної» розповідали, що зустрічали потвор, які невидимою силою буквально розтрощували тебе зсередини.
​Рауль знову не витримав і перебив:
​— До чого тут тепер теревені п'яних хвальків?
​Ґреґ насупився ще дужче і заговорив більш наполегливим, але рівним тоном:
​— Хлопці з «Багряної» — не з тих, хто вигадує казочки, аби просто залізти довірливим дівкам під спідницю. Вони жили одним днем. Їх не цікавили ні високі звання, ні підкилимні інтриги аристократів. Вони цінували лише чесність і бойову майстерність.
​Рауль подався вперед, нахиливши голову ближче до Ґреґа, і пильно подивився йому в очі:
​— Руфус… Думаєш, це справа рук демона? Але ж ми розташовані на протилежному кінці континенту від Каньйону! Якби бодай один і зміг пролізти крізь Брами, він би залишив за собою кривавий слід ще по дорозі сюди. Його б помітили.
​Ґреґ важко відкинувся назад на спинку канапи, зітхнувши.
​— Я нічого не стверджую. Просто ділюся думками, які не дають мені спокою… До речі, ти ж кликав мене не просто для того, щоб побазікати? Є якась справа, яку треба вирішити негайно?
​Рауль мовчки підвівся, підійшов до масивного столу барона й узяв зі стільниці щільний шкіряний конверт, запечатаний родовим сургучем.
​— Потрібно доставити цього листа барону, — дворецький серйозно подивився на капітана. — Чим швидше він опиниться в його руках, тим краще.
​Ґреґ перевів похмурий погляд на запечатане послання:
​— Шлях до Каньйону Мертвих Пік неблизький… Навіть на найкращих конях це займе днів двадцять, а то й тридцять в один кінець. Я відправлю двох надійних, перевірених людей, — коротко кивнув він. — І ще… Як там Маркус? Усі зараз носяться з новонародженим, а старший що?.. Йому ж усього п'ять…
​— Можеш не відповідати, зайду до нього, як закінчу з цим, — капітан трохи підняв лист у руці.