Загублений Світ

Він увірвався в її світ як швидкісний експрес, розбиваючи всі перепони на шляху, придушуючи своїм чоловічим началом увесь колишній Нікін спосіб життя. Тільки-но вона вперше глянула на нього, як чоловічий вулик, що досі дзижчав навколо молодої і красивої новоспеченої студентки першого курсу, був негайно відкинутий убік, забутий на корені і навіть стертий з контактів.

     Високий, стрункий, красивий викладач німецької мови став недосяжною мрією для всього її жіночого оточення і лише їй одній він належав повністю. Те, що він розбив її звичне середовище, Ніку, по молодості, не дуже турбувало, головне, що з ним було по-справжньому добре, весело і надійно. І ось наприкінці першого року він запросив її, "дику кішку Ніку" (як звав він її), поїхати з ним далеко на південь, у заповідний Крим. Які можуть бути сумніви, у Крим так у Крим! Півострів входив у середину 2013 року...

     "Загублений світ" - це шматок майже неприступного з берега суходолу, що розкинувся впродовж усього якихось п'ятисот метрів між бухтою Ласпі і Балаклавою. Тут немає води, як немає і піщаних пляжів, зате вдосталь присутня краса незвичайної дикої кримської природи, знайти яку в інших місцях вже не представляється можливим. А крім того, в Загубленому світі завжди повно воістину неформальних диваків, які зібралися, волею випадку, з усього неосяжного пострадянського простору. У будь-який час доби, крім, як, напевно, з п'ятої до десятої години ранку, тут можна почути звуки гітари упереміш із закличними дзвонами казана з кашею; крики вболівальників волейбольного матчу, раптом, переривчасті вибухами істеричного сміху і, звісно, гортанні крики місцевих чайок. Далеко від них, на самому березі завжди маячить група нудистів, вимазаних маслянистою грязюкою, з голови до ніг, у всіх доступних, за винятком хіба що очей, місцях. Їхні зелені силуети гордо підносяться над чорними головами морських качок, що стирчать із води.

     Після кількох днів перебування на цій, забутій богом і цивілізацією, землі, захопленню Ніки немає меж. Тут усе, про що мріяла й не мріяла вона, голова паморочиться від щастя й загальної уваги, від міцних обіймів друга, грайливих морських бризок і пристрасного кохання на остигаючому нічному камінці, в променях місячного світла. Черговий романтичний вечір позаду, в їхньому наметі, що стоїть серед високої, випаленої сонцем трави, вже давно погашено світло. Нікіна рука, у пориві солодкої нічної млості, намагається обійняти друга, що лежить поруч. Але його немає. Моментально сон покидає Ніку, і вона бачить, що блискавка на вході розстебнута. "Напевно, випив забагато чаю на ніч...", - спробувала заспокоїти вона себе. "А чи не піти, не пошукати його?" - з цією думкою Ніка вилізла з намету і, як вовчиця, інстинктивно, припавши до вузької стежки, попрямувала в бік їхнього улюбленого каменю.

     Їх камінь, один із багатьох, хаотично розкиданих тут кам'яних брил, був особливим. Його велетенські розміри дозволяли йому нависати над урвищем далі за інших, він був розвернутий обличчям до моря, і тому накопиченого за день тепла вистачало на довше, ніж його скромнішим побратимам. А ще на його вершині була дуже зручна, якраз для двох тіл, улоговинка. Цю кам'яну брилу їм передала у спадок одна чудова пара, яка поїхала через кілька днів після прибуття Ніки у табір. 

     Стежка, що веде до каменю, освітлювалася місячним світлом, Ніка так само, з легким непорозумінням того, куди ведуть її ноги, ковзала серед кущів, дедалі ближче наближаючись до урвища. А ось і камінь. Але що за звуки, такі знайомі, лунають з його вершини? Хто посмів зайняти їхню улоговинку?

     Сліпим, інтуїтивним рухом вона вхопилася за кам'яний край. Самотня вовчиця, що прокинулася в ній мить тому, раптом перетворилася на нічну ящірку, яка спритно заслизнула по прямовисній стіні. Колишні навички скелелазіння, отримані ще в скаутських таборах, вивіреними рухами вели вгору, до вершини брили, що нависала над нею.

     Останній рух втомлених рук, і надія, яка жевріла до останнього, що їхнє місце посіла чужа незнайома пара, звалилася беззвучним вибухом спертого від побаченого дихання Ніки. Вона хапала повітря широко відкритим ротом, і не могла набрати легені. Вона хотіла закричати, а було нічим. Перед її очима, не бачачи нічого навколо, у прямих променях повного місяця, її друг, бойфренд, а просто сучий син, з насолодою і супутніми даному дійству звуками, "розривав на частини", незнайому їй дівчину, яка ще явно не досягла повноліття.

     З ослаблими від побаченого руками і ногами, Ніка якимось дивом сповзла з каменю. Не пам'ятаючи, як, дісталася до намету. Тут вона судорожно, не усвідомлюючи того, що робить, стала збирати свої речі в рюкзак. Несподівано її, наче, щось зупинило. Від обличчя відхлинула гаряча хвиля, мозок почав повертатися до початкового стану, а думки вибудовуватися правильною чергою. "Не треба робити зайвих рухів", - сказала вона собі, водночас дивуючись холодній розважливості власних дій, - "чинимо раціонально. Раз ти така сволота, значить, і я з тобою не буду церемонитися. У мене в запасі, схоже, не більше десяти хвилин. Подивимося, що ти на це скажеш...", - і вона почала вивантажувати назад з рюкзака його вміст. Розклавши речі так, як вони лежали до цього, Ніка взяла паспорт, нові, раніше не одягані шорти і майку, низ від купальника, вийняла з гаманця трохи грошей, одягла гумові капці для купання і, захопивши із собою ліхтарик і цигарки, окружною стежкою почала спускатися до моря. Там вона, зробивши кілька затяжок димом, недбало кинула частину купальника на прибережний валун. Потім, зав'язавши на потилиці волосся у вузол, повернулася в бік нещасливого каменю і показала невидимому опонентові середній палець. Залишивши пачку цигарок з недопалком поруч із купальником, вона прокралася вздовж берега метрів сто і рішуче пішла в гори.