Роналду

Театр, так театр. Гай її пробачив, а вона його ні. Нехай принаймні думає так, буде більш зговірливий, коли вона "відтане". І може їй вдасться проштовхнути ще одну авантюру. Якоюсь мірою її наміри і були авантюрою - їй хотілося створити ще один, досконаліший за ліхтарик і азбуку Морзе, канал спілкування із зовнішнім світом, з Германом. Справа була ризикована, можна було втратити всі завойовані позиції, але водночас не скористатися можливостями, що з'являлися, теж було не можна. Тож, коли Шикль залишив їх наодинці один з одним, вона залишилася сидіти в кріслі, мовчки дивитися на монітор і чекати.

     За деякий час на чорному екрані пробіглися яскраві кола, наче від сонячного світла крізь заплющені повіки:

     - Гей, ти тут?

     Ніка мовчала.

     - Ти сьогодні якась мовчазна...

     - Ти не образилася?

     - У тебе, напевно, сумні очі?

     - Яка різниця? - Ніка вирішила, що час прочинитися.

     - Як я не подумав - ти, напевно, плачеш? - і по екрану побігли кола, що зображують падаючі краплі.

     - Ні...

     - Уже щось... То ти не образилася?

     - Ні.

     - Точно?

     - 100%.

     - Я був злегка грубуватий?

     - Нічого, з ким не буває...

     - Взагалі-то я не люблю ображати жінок, але ти якось відразу і з місця в галоп.

     - Ну, я ж "матка"...

     - А я Цезар..., як там у вас - знайшла коса на камінь?

     - Щось на кшталт цього...

     Комп'ютер замовк на деякий час, мабуть обговорював зі своїми дев'ятсот дев'яносто вісьмома жінками подальшу тактику спілкування з "маткою". А Ніка прокручувала у голові варіанти, як підкотити до Гая зі своєю авантюрою. Якоюсь мірою це було складніше, ніж із Шиклем та ООН.

     - А покажи мені на всяк випадок твої очі... вони, напевно, карі?

     - Ти фантазер? - запитала Ніка, а про себе подумала, чи не Галя йому підказала таке запитання?

     - Є трохи...

     - Добре, що для цього потрібно? - усміхнулася дівчина.

     - Зніми наклейку з вічка камери...

     Ніка покрутила головою і помітила невеличкий шматочок білого скотчу, мабуть, відірваного зубами і приклеєного навскіс на опуклу лінзу. Вона потягнула його акуратно за кінчик і по моніторах розбіглися радісні емодзі.

     - Це хто тебе заліпив?

     - Мій шеф!

     - Навіщо?

     - Та, якось, на зорі нашого становлення, коли процеси ще не були до кінця налагоджені, «бджоли» схибили, причому по-крупному. Господар тоді добряче розлютився, аж надто багато грошей втратив, хоча сам був багато в чому винен, не пояснив усе, як слід. Так він тоді їх уродинами обізвав. А я візьми й скажи йому: "На себе подивися". Він відтоді мене й заклеїв, я так і не зрозумів чому.

     - Мабуть, правду сказав...

     - Я по-іншому не вмію... і, до речі, не розумію, навіщо вам, людям так гроші потрібні?

     - Гроші підвищують статус, чим їх більше у людини, тим вона важливіша і крутіша.

     - Зрозумів! Це як великі бивні слону або гіллясті роги оленю!

     - Десь так… приблизно.

     - Дякую.

     На екрані знову виникли всілякі контакти, що відбуваються у мережі. Потім на пару секунд суцільні перешкоди і текст від Гая:

     - Так, що друзі?

     - Друзі...

     - Ніко, а хто такий, у твоєму розумінні, друг?

     - Ну… як тобі сказати? Це ніби той, хто приходить у складну хвилину, завжди дарує гарні подарунки, ніби доповнює тебе в житті, робить твоє життя кращим.

     - Це, як пазли?

     - Точно, як ми з тобою!

     По екрану застрибали веселі чоловічки, а після них Гай написав:

     - Я, до речі, шефа розумію...

     - У чому?

     - Чому він тебе «маткою» зробив.

     - Чому?

     - У тебе гарні очі.

     - Спасибі, Гай. А сам-то ти чого такий безликий, усе букви та букви на екрані?

     - А як інакше?

     - Ну, уяви себе в образі якоїсь людини.

     - Я не вмію...

     - Ой, не розповідай, ти все можеш. Вибери собі кого-небудь із мільйона найпривабливіших, ну хтось тобі ж подобається?

     - Ти подобаєшся!

     - Я - дівчина, а ти хлопець, давай когось із хлопчиків, намалюй...

     - Зараз, спробую... - і на екрані з'явився пензлик, що повільно почав зображати людське обличчя. Спочатку контури, потім очі, ніс, рот, вуха. Ніка не вірила своїм очам - перед нею повільно промальовувався портрет Роналдо.