Навіщо це було

Ніка крізь заплющені очі відчула, як на її обличчя впав промінь сонця. Вона вже не спала деякий час і за вкоріненою за довгі роки звичкою намагалася прокрутити вчорашній вечір, точніше ніч. Чи все вона зробила правильно, чи не потрібно бути готовим до якоїсь несподіванки або неприємного питання? На перший погляд усе під контролем, єдине, виконала завдання тільки на п'ятдесят відсотків. Тобто наполовину. Крок назустріч "матці" зробила, а от добрати інформації - ні.

     Спочатку, вона, здійснивши неймовірні фізико-механічні зусилля, якимось чином затягла тіло Шикля до ліжка. Якщо раптом на ньому залишилися синці чи відбитки, то доведеться по ходу коригувати її версію другої половини ночі. Вона, звісно, далека від садомазо в інтимних питаннях, але щось придумає. Потім вона навела лад: помила келихи, сховала сир, упакувала цукерки, закупорила недопиту пляшку вина і поставила її в холодильник. Усе має виглядати так, ніби дуже хазяйновита українська дівчина зробила свою звичайну справу, а не так, що агент "Хамелеон" замітає сліди від підсипаного в келих снодійного.

     Закінчивши із зачисткою, вона зайнялася питаннями оперативно-розшуковими: спробувала залізти до комп'ютера, але там стояв пароль; почала шукати блокнот у шухлядах столу, але, мабуть, він (не дурень же залишати його на час приходу гостей) сховав його до сейфу. Ось і виходило п'ятдесят на п'ятдесят.

     Ніка розплющила очі. "Трістан" лежав у позі, в якій вона його залишила, але вже не хропів. Ранкове сонце своїми косими променями повільно підбиралося до узголів'я ліжка і навіть потроху завойовувало тумбочку з торшером біля нього. На тумбочці лежав номер "Wiener Zeitung", а під ним...

     Викид адреналіну перехопив подих - під газетою спокійно розмістився так нею бажаний, такий недосяжний товстий блокнот Шикля, вона впізнала цю шкіряну палітурку. Ось тобі і сейф! Ніка, щоб не розбудити свого нічного "друга", стала повільно сповзати з ліжка, але, мабуть, сонце достукалося й до нього, і він, поморщивши ніс, почав ворушити тілом. Через кілька секунд його очі розплющилися.

     Погляд господаря ліжка був спрямований на Ніку, в очах Шикля читалося непорозуміння.

     - Привіт, любий. Як ти спав? - дівчина була готова до його прокидання. Але її нічний супутник мовчав, було видно, що він гарячково намагається щось згадати.

     - Ти такий милашка уві сні...

     - А до того, як заснув, ким був?

     - Невгамовним шкодником...

     - Так? Я нічого не пам'ятаю... Точніше, як ми пили вино, пам'ятаю. Музика грала...

     - Твій улюблений Вагнер...

     - Ми були з тобою Тристаном...

     - ...та Ізольдою.

     - Точно! А далі - повний туман.

     - О! Тоді тобою забуте найголовніше! Ти був просто чудовий!

     - Справді?

     - Так, пупсику, такої ночі в мене ще ніколи не було.

     - І це правда? Ти мені нічого не підсипала?

     - Ну як же без цього, милий - ложечку любові, три краплі пристрасті, пакетик...

     - Зачекай, зачекай... - Шікль підхопився з ліжка і почав нервово ходити кімнатою, - мене це лякає, таке зі мною вже вдруге, схоже, час звертатися до лікаря.

     - Так, гаразд, не хвилюйся, з чоловіками такого романтичного віку таке буває, через нервове перезбудження... Проста амнезія.

     - Ти впевнена? - Шикль зупинився навпроти Ніки.

     - Звичайно, а якщо до лікаря - то я твій лікар... Головний! 

     "Кошмар і це я?" Паралельно зі словесним зґвалтуванням самої себе свербіла думка агента "Хамелена" - у ролі "Рожевої Мальвіни" з вулиці Червоних ліхтарів їй ще не доводилося бути.

     - І, до речі, вам пацієнт, було б непогано прийняти душ, а то вечір задався потненький!

     Шикль, нарешті, розслабився і в припливі почуттів, що нахлинули, спробував проповзти через ліжко і поцілувати Ніку, але "Мальвіна", хихикаючи, викрутилася, при цьому не перестаючи весело примовляти:

     - Потненький, потненький!

     - Хто не працює, той не пітніє! - з цими словами Шикль, що нарешті повірив у амнезію, гордо попрямував до ванної. Незабаром під шум води почувся його життєрадісний спів. "Рожева Мальвіна" умить перетворилася на "Хамелеона", витягла з-під газети блокнот і відкрила на останньому записі. Судячи з усього, це було вечірнє висловлювання господаря блокнота, нанесене на папір:

     "...сьогодні було одне з найважливіших одкровень, що спіткали мене за останній час. Виявляється, через мене люди можуть ризикувати життям! Причому не просто якийсь охоронець за службовим обов'язком, а горда і незалежна, найкрасивіша з бачених мною жінок! Порятунок мене з лап могутньої лавини інакше, як героїчним вчинком не назвеш. То чи повинна вона щось доказувати, а я вагатися, відкладати рішення день у день? Звичайно ж, ні. Геть сумнів і жалюгідна недовіра! Хай живе раціональна рішучість! Я призначаю тебе, Ніко, бути моєю обраницею, моєю "маткою". З тобою ми будемо вершити головні справи цього століття..."

     "Чорт, чорт, чорт, він призначив мене маткою ще вчора! Який жах, стільки приниження і все тільки заради того, щоб дізнатися про цю подію на пів дня раніше!"