Таємними коридорами

      Тепер вже Ніка попереду, а її новий напарник мовчки чимчикував за нею. По дорозі вони зайшли на кухню. Там дівчина знайшла алюмінієву виделку і, сунувши її в кишеню, вийшла у напрямку зимового саду. Підійшовши до горщиків, біля яких минулого разу були виявлені відбитки слідів, вона зі скептичною посмішкою помітила, що їх вже нема. Вони відсутні, а стежка залишилася! Знайомою звивистою стежкою серед рослин, Ніка перша, а за нею і Йорк підібралися до таємничих дверцят.

     - Кажеш, усе обнишпорив? - пошепки промовила вона.

     - Ну, у мене ж немає такого нюху... - також тихо відповів майор німецької поліції.

     Ніка піднесла палець до губ: "Тсс". Потім вона присіла і притулила вухо до замкової щілини. Посидівши так деякий час, дівчина фігурно зігнула один із зубців на виделці і вставила його в замкову щілину. Слухаючи замок, вона стала дуже дбайливо покручувати відмичкою туди-сюди. За кілька хвилин агент "Хамелеон", не виймаючи виделки, потягнула її на себе. Двері безшумно відчинилися.

     - Тобі що в замку, що в зубах поколупатися... - з усмішкою зауважив Йорк.

     - Тобі видніше...

     Проковтнувши натяк, Йорк дав зрозуміти, що він піде першим і зазирнув у двері. За ними була непроглядна темрява, але за відблисками світла було видно, що в обидва боки йде вузький коридор.

     - Я не можу зрозуміти, чому в тебе немає телефону, так би хоч підсвітили? - Ніка в роздумах прокралася слідом за Йорком, але в цей момент у нього в руках запалився маленький ліхтарик.

     - Брелок, завжди зі мною, а з приводу телефону - це умова безпеки, висунута Шиклем, жодних контактів із зовнішнім світом. Телефон тільки в нього.

     - І ти, що безвилазно тут вже два роки?

     - Уяви собі...

     - І скільки він тобі має заплатити?

     - Багато...

     - А довго ще?

     - Контракт три роки...

     - Щось підказує мені, що ти їх не отримаєш.

     - Сподіваюся...

     - Так вже краще "бджолою" бути: ти спиш - час іде.

     - Тож ти маєш рацію, але в мене служба.

     - А інформація через довіреного охоронця?

     - Точно...

     - Йорк, а як там справи з Матильдою та її тінню, вони ще конкуренти?

     - Не знаю. Я до нього в голову зазирнути не можу, а на ці питання ми не спілкуємося. І тепер мені більш-менш зрозумілі його останні тези... Ти взагалі розумієш, чим це загрожує?

     - Розумію...

     - І що скажеш на це?

     - Треба подумати...

     - Тільки думай швидше, а то може виявитися, що поїзд піде...

     Так вони, перемовляючись пошепки, повільно просувалися звивистим коридором. Іноді від нього відходили відгалуження, але їхній шлях пролягав основним. Перед ними з'явилися сходинки вниз, потім через кілька метрів знову вгору. Було відчуття, що вони під щось пірнули. Незабаром їхній коридор уперся в досить міцні дерев'яні двері, з-за яких ледве чутно лунала музика. Ніка напружилася, симфонія здалася їй знайомою.

     - Вагнер? - невпевнено запитала вона.

     - Він, "Політ Валькірій", - підтвердив співвітчизник великого композитора.

     - Схоже ми біля мети?

     І в цю мить, ніби підтверджуючи здогадку Ніки, за дверима почувся голос Шикля. Він був чимось украй роздратований і його промова рясніла міцними слівцями. "Кого ти намагаєшся розвести?" "Значить погано торгувався, я вважаю, що таке не може коштувати 50 мільйонів" "Скільки? Мінімум помножити на два!" "Ну і що, що регіональні, ти своєю тупою головою розумієш, що ми не якийсь там Кембридж Аналітика з їхніми десятьма відсотками?" "В дупу аргументи, наш ККД під сорок, а може, якщо Гай із дівчатами добре постарається, то й усі п'ятдесят" "От і встав йому з цього боку..." "І ще нам терміново потрібні "бджоли" з Нідерландів, Німеччини та Данії" "Будь-яким шляхом" "Ні. З Україною питання вже вирішено..." Голос Шикля став тихішим, про що він говорив далі, було вже не чути.

     Йорк хитнув головою - час іти. Ніка слухняно пішла за ним. Навшпиньки, щоб не злякати удачу, вони прослідували до виходу. Агент "Хамелеон" також акуратно виделкою зачинила двері, і вже в зимовому саду вони дозволили собі розслабитися. Вони досі не вірили, що їм так пощастило. Ніка зрозуміла, що вони зірвали джек-пот - потрапили прямо до штаб квартири Шикля, а сходинки вниз-угору були підземним переходом у сусідній корпус.

     - Мені, все зрозуміло... - схвильовано заявив Йорк.

     - А мені не дуже - хто такий Гай? І що тобі зрозуміло, крім того, що в деяких країнах скоро зникнуть кілька дівчат?

     - Мені ясно, чим він займається, і навіщо йому така соціальна мережа, а Гай - це його комп'ютер.

     - Штучний інтелект?

     - Майже...

     - Зрозуміло... А щодо соціальної мережі, що ти зрозумів?