Ніка Вербує ШІ

Агнешка

На екрані великого телевізора мерехтіла нескінченна кількість карпатських гір. Через деякий час око втомлювалося від миготливих ялинок, річок, ущелин і, звісно, різноманітних споруд, і потрібно було поставити кіно на павзу. Тоді Тарас вставав, по-хазяйськи робив чергову порцію чаю або кави, на стіл висипалася гірка бубликів із цукерками і кілька хвилин "свідки пришестя двадцять шостого або двадцять восьмого відеоряду" мовчки попивали з кухлів, не забуваючи похрускувати здобиччю із місцевого супермаркету. Допивши черговий чай, Герман підвівся розім'яти коліна.

- Десять днів, як Ніка зникла, а в нас жодної зачіпки. Облетіли половину Карпат, навіть на Піп-Івані викликали переполох і все даремно. Результат нульовий - навіть не зрозуміло, у Карпатах вона чи ні? Так ми можемо шукати до другого пришестя Христа!

- "І раптом, після скорботи днів тих, сонце потьмяніє, і місяць не дасть світла свого, і зорі спадуть з неба, і сили небесні захитаються, і тоді з'явиться знамення Сина Людського на небі, і тоді заплачуть усі племена земні, і побачать Сина Людського, що прийде на хмарах небесних із силою та великою славою", - пролунав голос Баті, що спускався по сходах із другого поверху.

- Згоден, продуктивності в нас мало, - підтримав Германа хазяїн дому, - але у вислові Баті є прихований сенс - може, нам слід звернутися до витоків, наприклад, до Агнєшки?

- Ну, по-перше, це не мій вислів, а Євангеліє від Матвія, - Батя розминав шию - була його черга дивитись «кіно», - а по-друге, хоч я і не знаю хто така Агнешка, але можливо Тарас має рацію, що скажеш, Германе?

Герман зібрався висловити свою точку зору, але тут задзвонив телефон. Із роздратуванням глянувши на "невідомий номер", він натиснув на клавішу прийому виклику.

- Алло, - байдуже вимовив він. Однак через мить вираз його обличчя змінився, голос став зовсім іншим, і він почав гарячково ходити по кімнаті. При цьому усі присутні з великою увагою слухали його розмову:

"Це ти?" "Як я радий тебе чути" "Де ти знаходишся?" "Не можеш говорити?" "А в чому тоді?" "Що, люба?" "Ти ціла взагалі?" "Я радий це чути" "Але чому?" "Я не розумію?" "Як не будеш більше дзвонити?" "Що значить не шукати? Чому?" "З тобою взагалі все гаразд?" "Так, звісно..."

Герман відняв слухавку від вуха. Його обличчя зображувало повну розгубленість.

- Це була Ніка? - запитав Батя.

- Так...

- Вона жива і неушкоджена?

- Так...

- Чудово, це вже плюс. Вона дала тобі координати як її знайти?

- Ні.

- Що ти все "так, так, да ні"! Що вона сказала?

- Сказала, щоб я її більше не шукав, що вона зустріла іншого...

- Так, а ну давай ретельно, щось тут не так, або я погано знаю "Хамелеона".

- Що їй усе подобається, що все добре, навколо красиві гори, шикарна вілла і видно так само далеко, як із нашого шістнадцятого поверху...

Несподівано Герман вигукнув:

- А чому з шістнадцятого? У нас же п'ятнадцятий поверх!

- Ну ось, бачиш - уся її розмова була суто для відводу очей, а головне вона сказала в останній фразі: їй зле, і вона чекає на термінову допомогу!

Герман і всі присутні тут же переключилися на Тараса:

- Давай, доповідай, хто така Агнешка і де вона живе...

* * *

Сонце припікало не по-зимовому, очі сліпило від нескінченних снігових полів, дорогою вже збігали перші струмочки, відчувалося наближення весни. Двоє чоловіків, з великими рюкзаками, швидкою військовою ходою просувалися в бік лісу. Дорога перетинала схил по довгій дузі, внизу, далеко посеред білої долини темніла біло-синя "бабка", угорі, прямо по ходу, за лісом височіли дві високі вершини. На деякій відстані слідом за ними їхали сани, запряжені робочим карпатським конем. Незабаром сани порівнялися з тими, хто йшов угору.

- День добрий, хлопці, підвезти?

- І вам добрий, а конячка потягне?

- Боже, Тарасе, якими долями?

- Миколо, це ти?

- Я, точно... о це так зустріч! Скільки ми не бачилися?

- Ой і не питай...

- А-ну давайте сідайте, а за Марисю не турбуйся, вона й не таке тягнула.

Герман із Тарасом закинули рюкзаки в сани й самі сіли з видом на долину.

- Ти як у наших краях, скучив чи у справі?

- У справі, та й скучив теж...

- Агнешка тебе часто згадує, особливо коли корову доїть.

- Бачить бог я б і раніше заїхав, та стільки роботи за останній час.