Перше знайомство

     Цього разу він виринув не з-за колони, Йорк просто стояв під дверима і чекав Ніку. Вона поверталася з чергового сніданку, на якому сталося щось, що пролило світло на останні події.

     Як і домовлялися між собою, на початку кожного дня попередня зміна передавала кухонні справи наступній. Сьогодні це робила Ніка, приймала - Матильда. Показуючи вміст холодильника, Ніка звернула увагу на пачку вершкового масла, яку використовують щоранку для намазування накладанців. Здогадка промайнула в неї в голові:

     - Так ось, як ви вчора ходили в туалет!

     Матильда зобразила непорозуміння.

     - Ви зжерли на двох майже пачку масла? - Ніка свердлила противницю очима.

     - Я не зрозуміла...

     - Учора після приготування сніданку, вона була майже повна, а зараз набагато менше половини.

     - А-а-а-а... масло? Ну звісно, жир на худий шлунок чудовий засіб від сп'яніння.

     - А, як же... тут же всюди відеокамери?

     - Ну, він же любить нестандартні рішення... і в кого IQ кращий?

     Ніка зрозуміла: у них один - один. Звісно, можна зараз стверджувати, що Регіна сама винна в тому, що отримала від своїх колишніх "алаверди", але вона впевнена - Матильда вчинила б так само і без "зради" австрійки. Для цієї сучки жодних принципів не існує. Із цими роздумами Ніка й уперлася в широкі груди Йорка.

     - Якось несподівано, давно не бачилися, - зовсім недружелюбно "привіталася" дівчина.

     - Є причина...

     - Сподіваюся, не черговий монолог про користь розведення яків у південних степах східної Європі?

     - Майже, ти вгадала. Тебе запрошує пан Шикль.

                                                                                   * * *

     Охоронець у зеленій уніформі, підперезаний портупеєю (шкіряні ремені на грудях, фігурні накладки на плечах) з натугою потягнув товсті залізні двері на себе. До цього він повернув кілька замків, обшукав дівчину і порівняв Ніку із фото у планшеті, який витягнув із польової сумки, що висіла на боці. "Не вистачає тільки еполетів", - подумала Ніка, заради приколу козиряючи охоронцеві. Дивно, але він їй теж відповів.

     Двері зі скрипом відчинилися, але за ними не з'явився вхід до бункеру або колодязь зі сходами із залізних скоб, а були другі - двері-дутик, оббиті темною шкірою із заклепками в шаховому порядку. Латунні блискучі ручки з химерними завитками і велике вічко з опуклою лінзою ніби натякали, що за ними починається інший світ. 

     Ніка натиснула на ручку і увійшла до величезної зали, яка після попередніх інтер'єрів військової частини виглядала як золотий ополоник серед іржавих виделок. Зробивши кілька кроків, Ніка зупинилася в нерішучості. У напівтемряві, що панувала, розгледіти кінцеву точку свого пересування вона відразу не змогла. Люстри з приглушеним світлом звисали на товстих ланцюгах звідкись із невидимої стелі, а палахкотливий камін-буржуйка, який зрідка потріскував, не висвітлював нічого, окрім підлогових плит у радіусі свого впливу.

     Несподівано в одному з темних кутів запалилася настільна лампа, і людина, що сидить за великим письмовим столом, поманила Ніку рукою. Кілька секунд знадобилося їй, щоб освоїтися з отриманою очима інформацією. Спочатку їй взагалі здалося, що її підводить зір. Побудовані нею в голові образи самого незвичайного, і водночас найнахабнішого мафіозі на ринку викрадення людей, аж ніяк не збігалися з тією пухкою і добродушною на вигляд людиною, яку вона, до всього іншого, одного разу вже бачила. Перед нею сидів ні хто інший, як "Санчо Панса", щоправда, тепер уже лисий.

     - Ви?..

     - Ти здивована?

     - Ніяк не очікувала побачити саме вас.

     "Санча Панса" хмикнув:

     - А мені казали, що з фантазією в тебе все гаразд.

     - Та ні, просто образ у вас дещо інший... Ви постриглися?

     - Ніби ні, просто зняв перуку.

     - Без перуки вам краще...

     - Дякую, сідай, ходять чутки, що ти дуже неординарна дівчина.

     - А в горах ви цього не помітили?

     - Важко сказати... Що таке п'ять хвилин спілкування галопом по Європах?

     - Зате я дещо помітила.

     - Що саме?

     - Що ваш голос зовсім не той, що був у горах.

     - Парик, голос – вмію маскуватися, при тому не тільки від тебе. За кордонами цієї території ніхто не повинен знати хто я такий.

     - Але ваш цей голос мені щось нагадує...

     - Чудовий жарт! Мені подобається, - і Шикль потягнувся до середини столу, - можемо продовжити...

     Із цими словами він відчинив невеликий лючок, вбудований у письмовий стіл, і дістав з-під нього мікрофон. Натиснувши на тумблер, він відкрив на екрані монітора картинки з різних місць свого господарства. Тут були: коридори і сходи, кухня і їдальня, комп'ютерний цех і гірка для скелелазіння; були й інші незрозумілі приміщення, але зимового саду не було. Як, утім, і спалень із санвузлами. Яку-ніяку, а свободу в рамках пристойності, дівчатам давали.