Перші тести

      Дві великі сковорідки шкварчали не гірше за старий репродуктор, що прикрашав одну зі стін їдальні. Зроблений ще за тих часів, коли товсте залізо вважалося ознакою могутності, він висів під стелею, весь порослий павутиною. Такий самий зелений, як і стіна, він нічим не відрізнявся від своїх інших побратимів, розкиданих по всьому лабіринту військової частини. Однак наразі шипіли тільки сковорідки. Ніка як жонглер маленькою лопаткою ледве встигала перегортати на них численні сирники, виліплені нею, як вчила бабуся. В міру пухкі, у міру засмажені, вони щільно штовхалися боками на чавунній поверхні сковорідок, які, на думку Ніки, теж залишилися на кухні від колишніх господарів. Дівчина була вся на нервах, вона явно чогось чекала.

     Нарешті відчинилися двері і в їдальню ввалилися чотири добровільниці на чолі з Матильдою. Вони, весело перекидаючись ранковими жартами, розмістилися на своїх місцях, за великим столом. Тепер він був один і стояв прямо посеред залу, другий за непотребом засунули глибоко у кут. Наситившись ранковим поміжсобойчиком, вони поступово зтихли і спрямували свої погляди на вікно видачі страв. Хвилинне мовчання (мабуть, оцінювали що до чого) перервалося дещо здивованим вигуком ватажка угруповання:

     - О, а ти що сьогодні, одна на кухні? - напівжартома вигукнула Матильда.  - Чи всі твої підопічні втекли?

     Гідно оцінивши жарт, її сподвижниці весело зареготали. Ніка, вдаючи, що не чує супротивниць (сковорідки ж шкварчать), провадила перегортати сирники.

     - Гей, Ніко, чи як тебе там? Що, мовчиш?... - про "мовчання - золото", Матильда цього разу згадувати не стала.

     Ніка, обернувши сирники востаннє і накривши їх кришками, вимкнула плиту. Витерши руки об фартух, вона повільно повернулася до нахабниці і набрала повітря в легені. Її обличчя говорило за неї: "а пішли-но ви всі в дупу...". Вона відкрила рота, щоб озвучити думку, але не встигла - павутиння на репродукторі раптом затремтіло, і осередок замшілісті ожив: 

     "Хр-р-р... Усі в зборі, вітаю..." - якось дуже нерадісно вимовив хрипкий голос. - "Так, так саме "всі", я не помилився... І аж ніяк не тому, що не вмію рахувати. Один, два, три, чотири, п'ять... А де ж інші, ви запитаєте? Ніхто не здогадується? А решта не пройшли тест на лояльність! Хоча точніше було б сказати на вошивість! Це була перевірочка і четверо її не витримали. Хоча є в цьому і позитивний момент - адже я залишив без нагляду п'ять курточок... Ніко, ти чого не втекла? Чи тобі вже відомо, чим можуть закінчуватися такі перегони?.... Ха-ха-ха!... Ти, напевно, навіть їх відмовляла, але вони тебе не послухалися? Шкода, полетіти пташкам далеко не вдалося... Зараз вас залишилося тільки п'ятеро, ну, що ж, отже, швидше станемо просуватися до наміченої мети. Сьогодні в нас буде одразу два тести, переходимо від тестів фізичних до розумових: обидва будуть на ваші мозкові здібності... Ха-ха... Бачите, я вже не кашляю - пийте чай із карпатським медом із шишок - у ньому запорука успіху... Смачного й до зустрічі в нашому комп'ютерному цеху... Ха!..."

     Тільки-но репродуктор замовк, як Матильда, зробивши виразно рукою: "Yes!", втупилася на Ніку, що стояла зі стиснутими зубами. Решта тих, хто сидів за столом, радісно привітали одна одну. Матильда встала і повільно зигзагами попрямувала до вікна видачі страв, на її обличчі грала самовдоволена посмішка. Зробивши над собою зусилля, Ніка відвернулася і стала накладати в тарілки сирники.

     - Так, ти віднині залишилася зовсім одна? Що ж робити? Ні з ким тепер перетерти слівцем, ніхто тебе тепер тут не розуміє...

     Ніка мовчала.

     - Бідні пташки, - продовжувала колупати "хвору рану" Матильда, - вони так хотіли на волю. І ти - бідолаха, як ти тепер будеш управлятися на кухні одна?

     - Час покаже... - процідила Ніка крізь зуби. - До речі, як тобі така думка: давно в нас на кухні щось отруєнь не було? Ти як думаєш? А ще мені місцеві розповідали, що в лікувальному меді з шишками іноді знаходять шматки битого скла... Або такий варіант...

     - Я зрозуміла… - невдоволено перебила Матильда і попрямувала до своїх. Хвилину в них тривала нарада.

     - Із тобою чергуватиме Регіна, - злобно випалила ватажок угруповання, повернувшись до Ніки.

     - Ок, Регіна, так Регіна... - із німим виразом обличчя прийняла інформацію колишній ватажок другого угруповання.

     Через півгодини, коли Ніка мила посуд, до неї вкотре підійшла Регіна. Вона збирала брудний посуд зі столу. Робила вона це мовчки, але зараз вирішила заговорити:

     - Ніко, ти знаєш, тебе всі наші бояться.

     - І правильно роблять...

     - До речі, тобі окреме спасибі за Розу, тепер я перша серед друкарок, а це багато що значить.

     - Подивимося... До речі, на кухні багато гарячих предметів, дивись не обпечи пальці...

     Регіна з ганчіркою пішла протирати стіл.

     - А це правда, що ти була на фронті? - запитала вона, щойно повернулася назад.

     - Не тільки була, а й залишаюся на ньому.

     - У сенсі?

     - А що в сенсі? Фронт триває, він не тільки ходити під вогнем до ворога у лігво, а й воювати з такими, як ти і твоя Матильда.