Є варіанти

     Тільки-но Ніка на чолі полонянок вийшла з їдальні, як з-за найближчої колони виринув Йорк. Поманивши дівчину рукою, він мовчки попрямував у глиб лабіринту військової частини. Ніка почимчикувала за ним. Тут будівля мала дещо інший вигляд. Було видно, що їй, хоч і нашвидкуруч, але намагалися надати людського обличчя. Під стелею вже висіли люстри, а на стінах були розвішані якісь подоби картин - постери в тонких дешевих рамках, що аж ніяк не маскувало облупленість самих стін. Відійшовши від решти дівчат Йорк хмикнув:

     - Відмінний прийомчик...

     - Ви все бачили?

     - Не сумнівайся, тут усюди відеокамери. Це я для тебе...

     Ніці раптом здалося, що в його словах був якийсь натяк, але ще не відчуваючи ситуацію, вона не стала розвивати тему, а просто уважно глянула на Йорка. Той, як ні в чому не бувало, продовжив:

     - Схоже, ти зробила правильний вибір, але ще ох як далеко до... - він не договорив.

     - До чого далеко? Щоб стати «маткою»?

     - О, яка ти спритна! Півтори години на свободі, а ти вже в курсі.

     - Так, мені тут сказали, що ми всі учасники якогось експерименту.

     - Це не зовсім влучний вислів, але нехай буде так.

     - А ще я дізналася, що частина з нас тут за гроші?

     - Так, їм добре платять.

     - А навіщо тоді ми?

     - Вам платити не треба... ми прийшли, заходь, - і Йорк відчинив чергові двері, - тепер це твоя кімната. Ну що ж, не буду заважати отримувати задоволення. У тебе тепер повна свобода дій, але в межах стін цього прекрасного об'єкту. І врахуй, зробивши вибір, ти підписала усний контракт на наші взаємини, не підведи...

     Помешкання, що стало новим притулком для Ніки, докорінно відрізнялося від її попередньої конури, воно було просторішим і світлішим. На вікнах вже не було ґрат, але самі віконниці не відчинялися, краєвид з них тішив око, а наліпка на склі підказувала на даремність спроб його розбити. У глибині кімнати стояло вже дерев'яне ліжко; на стінах висіли електричні канделябри у формі свічок, а облуплену штукатурку намагалися прикрити великими картинами у позолочених рамах; на підлозі поверх битої плитки лежав старовинний перський килим з IKEA - відчувалося, що якийсь місцевий дизайнер намагався витягти з цього старого мотлоху якусь подобу затишку. І на тому спасибі. Отже, економія на всьому: не вистачає ресурсів на ремонт, на оплату дівчат, харчування так собі, можна зробити припущення, що і на охороні теж економлять, хоча відеокамер, як сказав Йорк, натикали безліч. Але мабуть тільки у загальному просторі - вона витратила годину на обшук усіх стін і кутів у кімнаті й туалеті, але нічого не знайшла. Тепер їй належало вивчити периметр зовнішній.

     Першим її спостереженням став спортивний зал. У ньому по високій скелелазній стінці повзали дівчата з недружнього табору. Матильда зі своєю подругою схоже намагалися не втрачати форму, навіть після щільної вечері. Як великі гекони вони дуже пластично і заворожуюче повільно пересувалися одним їм зрозумілим маршрутом високо під стелею. Кожен вироблений ними рух був підпорядкований суворому порядку. Спочатку відпускалася одна рука, яка, як у сповільненому кіно, пересувалася до наміченої поглядом зачіпки, потім свою опору неспішно шукала нога, і слідом за ними вздовж стіни перетікала спина. Нога і рука, що залишилися, в тому ж ритмі наздоганяли тіло, і все починалося знову, плавно і без перерви. Контроль над їхньою безпекою здійснював великий апарат, який видавав і вибирав страхувальний канат.

     Хороша в конкуренток техніка, подумала Ніка і подивилася на свої ноги. У домашніх капцях їй якось незручно виходити на поміст такої стінки. Шкода, іншого взуття в неї немає, потрібно буде якось подбати про це наступного разу. Вона розвернулася і рушила далі.

     Через кілька поворотів коридор несподівано розширився і на неї чекав інший сюрприз (ось цього вона ніяк не очікувала) - колись актова зала стала зимовим садом, наповненим штучним сонцем зі стелі і великою кількістю різноманітних тропічних рослин. Він, вочевидь, слугував місцем релаксації для тих, хто не на стінці. Вдалині на лаві під пальмою сиділи три полонянки, але Ізабель з ними не було. Однак увагу Ніки привернули кілька лицарів, що грайливо стояли на тумбах у гущі зелені. Цікаво, що це був зовсім не новоділ, а справжні антикварні іграшки для дорослих чоловіків. Про це свідчила особлива, ні з чим не порівнянна фактура металу.

     Думка про товщину заліза на цих середньовічних "роботах" мучила її з дитинства, тож, отримавши таку нагоду, вона розсунула листя і постукала по гострому забралу кісточками пальців. "Бум, бум, бум" - рознеслося гучне відлуння. Тієї ж секунди з-за сусіднього ветерана, виринула зніяковіла голова Ізабель. Зі злегка винуватим виглядом вона запитала:

     - Як ти мене вирахувала?

     Ніка з подивом подивилася на неї. Вирахувала?.. Ах, ну так! Над нею ж витає ореол героя "битви при двох столах". Вона ж родом із загадкової (для всіх європейців) країни, прародительки неординарних талантів, не тільки військових, а й інших, і яснобачення - одне з них... Не розчаровувати ж іспанку тим, що просто комусь із запізненням захотілося задовольнити свою дитячу цікавість.

     - Можна я залишу в секреті мої здібності? - запитала "ясновидиця".

     Дівчина посміхнулася.