У загубленій серед гір військовій частині

      Вони довго йшли темними коридорами, під стелею інколи їм траплялися лампочки, що тьмяно світилися, які лише позначали напрямок руху, але не висвітлювали звивистий шлях. Судячи з їхнього зовнішнього вигляду, вони залишилися ще з часів, коли тут вирувало військове життя, принаймні так здавалося Ніці. Нарешті, після чергового повороту, вони підійшли до дверей, які нічим не відрізнялися від решти, лише крізь щілини навколо них пробивалися промені світла. Взявшись за ручку дверей, Йорк із загадковим виразом обличчя запитав:

      - Ти готова?

      Ніка ствердно кивнула головою. Але те, що вона побачила за дверима, справило на неї враження не менше, ніж зустріч із кривавим "неандертальцем" на горі. Щойно вони увійшли до приміщення, як на неї втупилися дев'ять пар жіночих очей. У них читалося одночасно здивування і невдоволення, що їх відірвали від важливої справи. Усі як один були зайняті друкуванням текстів на клавіатурі. Відірвавши від моніторів на секунду очі, вони одразу ж кинулися наздоганяти згаяне, на порожнє роздивляння новоприбулої, часу в них не було. У кімнаті залунав гуркіт численних жіночих нігтів, що брязгали по клавішах.

     - Он, твій, - підказав Йорк, вказуючи Ніці на єдиний порожній стіл у самому кутку.  - Сідай, тренуйся, часу в тебе не багато...

     Сказав і вийшов. Дівчина, яка вже оговталася від побаченого, повільно пройшла на місце. Ніхто на неї особливої уваги не звертав, усі були зайняті своєю справою, і лише найближча сусідка злегка посміхнулася Ніці краєчком губ. Посміхнулася і знову застрочила по клавіатурі.

     З боку монітора стирчав текст, інших варіантів не спостерігалося, тож Ніка, знизавши плечима, теж взялася до справи. Спочатку повільно, ніби втягуючись, потім швидше, і раптом, спіймавши ритм, долучилася до загальних перегонів: з незрозумілими цілями, у невідомому оточенні, але по-своєму нових й азартних.

     Несподівано заблимала червона лампа на стіні й завила сирена. Усі кинули друкувати. Зі старого репродуктора, що висів під стелею, почувся скрипучий чоловічий голос:

     - Добре, сьогодні без штрафів, усі молодці, попрацювали на відмінно і новенька теж. Ну, а Роза - ти просто моє натхнення, 420 знаків за хвилину - твій найкращий результат! Хочу сказати, що це ваше останнє тренування, сподіваюся під час тесту кожна з вас проявить себе у всій красі. А зараз бажаю всім приємного апетиту...

     Пошипівши  деякий час репродуктор замовк. Дівчата встали з-за столів і попрямували на вихід. Тільки зараз Ніка звернула увагу, що всі були одягнені в однакову уніформу фіолетового кольору. Зшита у формі комбінезонів, вона мала мілітарі вигляд і була доволі зручною. 

     До Ніки підійшла сусідка, яка посміхнулася при зустрічі.

     - Ізабель, - представилася вона, - не дивуйся, тут усі розмовляють лише німецькою. Ти новенька?

     - Новенька, Ніка...

     - Звідки?

     - Звідсіль…

     - Українка?

     - Так...

     - А я з Іспанії.

     - Ба! Далеко тебе занесло. Яким чином ти тут?

     - Потім якось розповім. Ходімо, нас запрошують на вечерю.

     Вони йшли коридором останніми. Ніці дуже кортіло дізнатися хоч що-небудь, що могло пролити світло на ситуацію.

     - Ми в якійсь грі, Ізабель? - запитала вона.

     - Не думаю, по-моєму, ми учасники якогось експерименту.

     - Ти теж тут не з власної волі?

     - Так, нас четверо таких.

     - А решта?

     - Ті добровольці...

     - І в чому експеримент?

     - Поки що не зрозуміло, але одне ясно, що нас будуть зіштовхувати лобами, а за підсумками тестів кожен раз одна буде вибувати. Принаймні так казав репродуктор.

     - А репродуктор – це хто?

     - Я не знаю, але кажуть якийсь Шикль. Відмінний придурок!

     Ніка повела бровами – це прізвисько їй нічого не говорило, і вона запитала далі:

     - А за що ми боремося? Може гра не варта свічок?

     - Ти "правильний вибір" робила?

     - Так.

     - Ось за це й змагаємося, щоб не потрапити у "рай".

     - Тобто у "рай" за підсумками потраплять усі, крім однієї?

     - Схоже на те.

     - Це вже цікаво...

     - А мені якось не дуже.

     - А для чого ж погоджувалася?

     - Все ж таки краще, ніж одразу у "бджоли"...

     - Що, що? Які такі "бджоли"?

     - Ну так кажуть - якщо не станеш "маткою", то підеш працювати "бджолою".

     - Які високі матерії: "бджола, матка", збожеволіти можна! А "рай" – це, мабуть, вулик для "бджіл"…

     Розмовляючи, дівчата увійшли до приміщення, яке слугувало тут їдальнею. Посеред неї стояли два довгі столи, за одним із яких сиділи п'ятеро дівчат, за іншим три.