Несподіваний розвиток подій

     Ніка послабила захват і дала Герману трохи перепочити. До цього, провівши один зі своїх улюблених прийомів, вона акуратно поклала тіло свого друга на підігріту підлогу ванної кімнати. Згадувати прийоми протягом їхнього спільного життя їй доводилося всього лише раз або два і то, тільки тоді, коли її благовірний заслуговував розправи над ним за "погану поведінку". Зараз, на її думку, був якраз той випадок.

     - Ти, підлий боягуз, як ти міг мене кинути?

     - Я тебе не кидав...

     - А що це було? - Ніка сіла на нього верхи.

     - У мене полетів телефон.

     - Тобі, Герман, твій гаджет дорожчий за кохану дівчину?

     - Я знаю, на що моя дівчина здатна...

     - Усе одно ти мав чекати біля інструктора, ми мали разом ухвалити рішення, що з ним робити.

     - З ним вже нема що робити...

     Ніка трохи послабила захоплення.

     - Ти бачив, що з тим?

     - Неандертальцем? - Герман з усмішкою подумав, що гроза минула. - Так, схоже він упав зі скелі.

     - Стрибнув і полетів.

     - Полетів?

     - Так, на пароплані! З неандертальцем - це дурня якась. Я нічого не розумію, - і Ніка, нарешті, звільнивши Германа від своєї присутності, попрямувала в душ. За секунду з кабінки з'явилася її голова:

     - І це ми приїхали відпочити - зняти мій стрес...

     - Може біда біді на слободі? - спробував пожартувати Герман.

     - Можливо, але давай краще вирішимо, коли зателефонуємо в поліцію?

     - Може, нам досить поліції, мені здається, що ми сюди і приїхали щоб трохи відпочити від неї?

     Ніка зміряла партнера презирливим поглядом.

     - Я мав на увазі - підготуємося до спілкування...

     Зневажливо струснувши зачіскою-каре, вона різко зачинила дверцята душової кабіни. Роздратований, він залишився лежати на підлозі, спостерігаючи, як поступово запотіває скло. Скільки разів він дивився на це тендітне, витончене створіння, і щоразу щось глибоко тепле розливається в ньому, коли він бачить знайомі контури, що поступово зникають. Якби вона була в доброму гуморі, то ще б і притиснулася своїми акуратними, немов під його долоні, створеними грудьми до запітнілого скла, щоб остаточно його розпалити. Але сьогодні доля глузує з нього, поки не повернеться ласкаво-непримусове «Гера», не бачити йому «забороненого плоду», а шкода...

     П’ять років, як вони знайомі, а він закоханий у неї немов у перший день. Скільки за цей час усього змінилося, і ніхто тепер не повірить, що під маскою цієї чарівної, скромної дівчини з карими очами ховається один із найвправніших і найвдаліших, у минулому, військових розвідників. Майстер бойових мистецтв, який пройшов через чималу кількість складних випробувань, що може одним точковим ударом укласти стокілограмового здорованя, зараз належить тільки йому. Її задирливість йому зрозуміла - це з минулого життя. Поствійськовий синдром, здавалося б, минув, кілька спокійних років начебто відродили душевну рівновагу, але "дикий Овен" може прокинутися за лічену мить. Особливо з урахуванням останнього стресу. Втратити найкращу бойову подругу за невідомих обставин (разом прийшли на фронт, разом повернулись) докласти максимум зусиль, щоб її знайти, поставити на вуха усю поліцію і нічого в підсумку не отримати - це вище її розуміння. Ще на початку грудня нерозлучні із часів інституту Ніка з Галиною раділи першому снігу, а за кілька днів вона зникла, наче й не було щоденних дзвінків, спільних кавових посиденьок і запливів наввипередки, хто раніше здолає двадцять басейнів. Висока і красива, біатлоністка, що подавала великі надії, а на фронті найкращий снайпер бригади, Галина з позивним Тінь не могла так просто зникнути, не надавши Ніці хоча б натяку на те, де її шукати...

     І ось він вивіз її в Карпати, щоб якось згладити стрес, зняти синдром нервового очікування, коли кожен дзвінок з поліції сприймається як рятівний, а замість цього тільки чуєш: "Поки що ніяких свідчень…" Він хотів наситити її горами, сонцем, здоровим спортивним драйвом, а тут таке… І знову здраствуй поліція? Ні, йому його дівчина набагато дорожча за якогось там незрозумілого мертвеця. Тим більше, що йому до подібного не звикати, він стільки цього надивився.

     Та й що, власне, вони можуть описати по справі: волохатий, явно ряджений неандерталець, який літає на пароплані? І хто повірить у таку маячню, особливо з урахуванням того, що саме вони їхали слід за інструктором? І чи вийде взагалі відмазатися від обвинувачення у злочині, якого вони не скоювали?

     Душова кабіна відчинилася. Ніка із рушником на голові висунулася наполовину назовні.

     - Я придумала - ми ліпше сходимо в поліцію, так буде краще.

     - Я так не вважаю, я взагалі думаю, що поліція розбереться без нас.

     - Це чому ж?

     Герман підняв брова, доведеться викручуватися:

     - Ти ж розумієш, щойно ти переступиш поріг цього відомства, як миттєво перетворишся на свідка з усіма наслідками, що випливають, а саме: опитуваннями, виїздами на місце, показаннями, актами тощо, а можливо ще й на підозрюваного.