Розділ 11.

Ранок у таборі був сірим.
Після нічного дощу земля стала мокрою, важкою, а небо досі висіло низько над деревами.
Люди мовчки проходили повз.
Ніхто вже не говорив голосно.
Ніхто не сміявся.
Табір наче вчився жити в постійному страху.
Роксана сиділа на старій дерев’яній лаві в центрі площі й дивилась кудись уперед.
Не рухаючись.
Не помічаючи нічого навколо.
Вітер легко ворушив її волосся.
А в голові досі жили спогади про минулу ніч.
Тепло рук Ніка.
Його голос.
Його погляд.
Те, як він притискав її до себе так, ніби боявся відпустити.
І те, як вона прокинулась сама.
Порожня половина ліжка.
Холодна.
Наче всього цього й не було.
Роксана повільно заплющила очі.
Серце боліло так сильно, що іноді їй здавалось, ніби вона фізично не може дихати.
— Ти виглядаєш жахливо.
Голос Елли був тихим.
Роксана навіть не здригнулась.
Елла сіла поруч, уважно дивлячись на сестру.
— Ти взагалі спала?
Ледь помітна усмішка.
Сумна.
— Трохи.
— Він був у тебе? — тихо запитала Елла.
Роксана мовчала кілька секунд.
А потім ледь кивнула.
Елла важко видихнула.
— Роксана…
— Я втомилась.
Це прозвучало так тихо, що Елла ледь почула.
— Я так сильно втомилась, Ел.
Її голос тремтів.
— Від усього цього. Від страху. Від постійної боротьби. Від того, що я більше не знаю… де мій Нік, а де  чудовисько всередині нього.
Елла мовчки слухала.
Бо не існувало слів, які могли це полегшити.
Роксана нервово провела долонями по обличчю.
— І знаєш, що найстрашніше?
Вона підняла очі на сестру.
— Зараз мені гірше, ніж тоді, коли зло було всередині мене.
— Тоді я хоча б не відчувала такий сильний біль. Тоді хоча б моя сім'я була поруч. І мені було заради чого боротися.
Роксана гірко усміхнулась.
— Темрява забирала частину мене. Але друга частина була щасливою.
Вона подивилась у небо.
— А тепер я відчуваю біль, який не можу заглушити. Я втрачаю його. Він хоч і близько, але віддаляється від мене. Кожен раз, коли він дивиться на мене я бачу кого завгодно, але не Ніка.
Елла обережно взяла її за руку.
— Це не твоя провина.
Роксана тихо засміялась.
І цей сміх прозвучав майже розбито.
— А чия тоді?
Вона різко вдихнула повітря.
— Це я віддала йому ту силу, дала безсмертя.
— Ти врятувала його.
— Ні.
Роксана повільно похитала головою.
— Я прирекла його. Я боюсь одного дня прокинутись… і побачити, що від Ніка нічого не залишилось.
Її очі блиснули сльозами.
— І найгірше…
Вона подивилась прямо на Еллу.
— Я не впевнена, що зможу його зупинити.

Елла мовчки обійняла сестру.
Міцно.
Наче намагалась хоча б так утримати її від остаточного падіння.
Роксана заплющила очі, дозволяючи собі кілька секунд слабкості. В саме в цю мить позаду пролунав голос:
— Яка зворушлива картина.
Роксана та Елла повільно обернулись.
До них підходила Хейлі.
Її обличчя виглядало спокійним.
Але очі…
в очах було щось темне.
Щось нездорове.
— Хейлі, — тихо сказала Елла. — Не зараз.
— А коли? — вона ледь усміхнулась. — Коли буде вже пізно?
Роксана повільно випросталась.
Втома нікуди не зникла.
Але тепер до неї додалось ще й відчуття дискомфорту.
Хейлі зупинилась навпроти.
Кілька секунд просто дивилась на Роксану.
— Ти знаєш, що найсмішніше? — тихо сказала вона. — Ти досі поводишся так, ніби жертва тут ти.
Елла різко насупилась.
— Досить.
— Ні, Елло. Справді. Мені цікаво.
Хейлі зробила ще крок ближче до Роксани.
— Як це? Дивитись на людину, яку ти знищила?
Роксана мовчала.
— Хейлі… — попереджувально почала Елла.
— Якби не ти, Нік був би щасливий.Він був нормальним, поки не зустрів тебе.
Елла різко піднялась.
— Ти зараз серйозно?!
— Абсолютно.
Хейлі навіть не подивилась на неї.
Весь її погляд був прикутий до Роксани.
— Спочатку Ліліт. Потім Д’явол. Потім ця сила. Усе крутиться навколо тебе.
Роксана повільно вдихнула повітря.
Її серце починало стискатись.
Бо частина цих слів била точно в найболючіше місце.
— Він кохав тебе, — продовжила Хейлі тихіше. — І подивись, ким став через це.
Елла стала між ними.
— Припини.
— А що я сказала не так?
В її голосі вже звучала злість.
Справжня.
Ревнива.
Болісна.
— Ти навіть зараз не можеш відпустити його! — Хейлі майже зірвалась. — Навіть після всього він дивиться тільки на тебе! Ти знаєш, як це? Бути поруч з ним... і завжди програвати тобі?
Елла спробувала взяти її за руку.
— Хейлі, послухай себе—
— НІ!
Її голос різко пролунав над площею.
Кілька людей озирнулись.
Хейлі важко дихала.
А потім тихо сказала:
— Я врятую його.
Елла насупилась.
— Про що ти взагалі говориш?
Хейлі повільно обернулась.
Надто спокійний погляд.
Надто дивна усмішка.
— Я дам Ніку те, що він хоче.
Вона зробила крок вперед.
— І тоді ти більше не матимеш для нього значення.
Роксана повільно звела брови. Наче чекала чогось, але сама не розуміла, чого саме.
— Хейлі…
Але вона не встигла договорити.
Бо в наступну секунду блиск металу, різкий рух, пекучий біль. Роксана завмерла, опустила очі вниз. Чорне лезо кинджала було по саму рукоять у її животі. Світ ніби на секунду перестав рухатись.
Елла зблідла.
— РОКСАНА!
Хейлі різко висмикнула кинджал.
Кров бризнула на каміння площі.
Роксана хитнулась назад.
Шок був сильніший за біль.
Вона дивилась на Хейлі так, ніби не могла повірити в те, що сталося.
А потім ноги просто перестали тримати її.
Роксана впала на землю.
І тоді біль прийшов.
Жахливий.
Пекучий.
Нестерпний.
Наче хтось повільно розривав її зсередини.
Вона задихнулась від болю.
Елла миттєво впала поруч із нею, притискаючи руки до рани.
Але кров не зупинялась.
Навпаки.
Її ставало більше.
— Ні… ні, ні, ні…
Елла в паніці дивилась на свої руки.
— Чому вона не заживає?!
Рана Роксани завжди затягувалась миттєво.
Але зараз…
шкіра навколо порізу темнішала.
Наче отрута розповзалась під нею.
Роксана закричала від болю, вигинаючись на мокрому камінні.
І саме тоді до них підбігли Ада й Дерек.
— ЩО СТАЛОСЯ?!
Дерек завмер, побачивши кров.
А потім його погляд різко впав на Хейлі.
В її руці досі був кинджал. Вона сама виглядала шокованою від того, що зробила.
Наче тільки зараз почала усвідомлювати.
— Я врятувала його..., її голос був тихим і монотонним. Вона наче не розуміла де знаходиться в що зробила.
Дерек кинувся до неї й грубо схопив за руки.
— ТИ З ГЛУЗДУ З’ЇХАЛА?!
Хейлі здригнулась.
— Я… я повинна була…
— ТИ божевільна!!!
— НІ! — майже закричала вона. — Ні… ні… так треба досить вже мучити Ніка і інших. Вона повинна померти.