Розділ 7.

Два дні минули надто швидко.
І водночас нескінченно довго.
Табір завмер у постійному страху.
Ніхто більше не сміявся.
Люди просто чекали.
Наче засуджені перед вироком.
На площі залишились лише ті, хто міг тримати зброю або магію.
Бар’єр над табором мерехтів слабко й нестабільно.
Чорні прожилки ставали дедалі ширшими.
Небо потемніло ще до заходу сонця.
І тоді повітря здригнулось.
Раз.
Наче сам простір розірвали руками.
Темрява зібралась посеред площі густою хвилею.
І за секунду вони вже стояли там.
Нік.
Хел.
І Роксана.
Тиша накрила табір миттєво.
Ада різко вдихнула повітря.
— Роксана…
Елла зробила крок вперед майже одразу.
— Слава богам…
Бетті нервово усміхнулась крізь сльози.
— Ти жива…
Але Роксана не ворухнулась.
Не сказала ні слова.
Вона стояла поруч із Ніком неприродно спокійно.
Занадто спокійно.
Її очі були порожніми.
Наче всередині щось згасло.
Нік повільно зробив крок вперед.
Темрява біля його ніг текла живими тінями.
— Час скінчився.
Його голос був рівним.
Майже байдужим.
— Мені потрібна чаша.
Арон стиснув щелепи.
— Ми вже сказали тобі—
— Мені не цікаво, що ви казали.
Нік навіть не подивився на нього.
Його очі були прикуті лише до Меріона.
— Де вона?
Меріон важко видихнув.
— Я не можу тобі її віддати.
Хел тихо засміявся.
— Люди такі кумедні. Завжди обирають померти героїчно.
— А ти завжди говориш забагато, — холодно кинув Дерек.
Хел лише усміхнувся ширше.
Ада тим часом не зводила очей із Роксани.
Щось було неправильно.
Дуже неправильно.
— Роксана… — тихо покликала вона. — Підійди до нас.

Роксана навіть не поворухнулась.
Елла насупилась.
— Рокс…
Нік повільно повернув голову до неї.
І в його очах промайнуло щось майже задоволене.
— Вона не піде.
Тиша стала важчою.
Бетті зробила невпевнений крок вперед.
— Що ти з нею зробив?
Нік ледь нахилив голову.
— Нічого.
Його губи повільно розтягнулись у холодній усмішці.
— Вона просто не хоче мати з вами нічого спільного.
Ада зблідла першою.
— Що ти мелеш???
Елла прошепотіла:
— Сестричко…
Нік подивився на Роксану.
І її тіло одразу трохи напружилось.
Наче реагувало навіть на сам погляд.
— Покажи їм.
Роксана повільно рушила вперед.
Спокійно.
Без емоцій.
Аж поки не зупинилась просто перед Ніком.
І тоді сталося найстрашніше.
Вона опустилась перед ним на коліна.
Добровільно.
У таборі запала мертва тиша.
Елла різко прикрила рот рукою.
Ада дивилась так, ніби її серце щойно розірвали.
Дерек стиснув кулаки так сильно, що побіліли пальці.
— Ти хворий виродок…
Нік навіть не звернув уваги.
Його пальці повільно ковзнули по волоссю Роксани.
Ніжно.
Майже ласкаво.
І саме це виглядало найжахливіше.
Бо вона не опиралась.
Не могла.
— Останній раз питаю, — спокійно сказав Нік. — Де чаша?
Меріон мовчав.
-Щож, ви самі цього хотіли. Кохана,- Нік провів рукою по її обличчю, - забери у них чашу. Якщо знабиться вбий їх всіх.
В очах Роксани був шалений жах від почутого. Вона дивилась на нього з поглядом, який благав зупинитися. Але марно. Роксана піднялася. Повернулась до інших.....

Роксана повільно підняла руки.
І світ навколо змінився.
Спочатку ніхто нічого не зрозумів.
Лише вітер раптом стих.
Повністю.
А потім Лея різко схопилась за горло.
— Що…
Дерек почав задихатися наступним.
Повітря зникало.
Наче його просто виривали зі світу.
Люди на площі почали падати на коліна.
Хапаючи ротом порожнечу.
Паніка вибухнула миттєво.
Арон спробував створити захисне поле.
Марно.
Магія розсипалась просто в його руках.
Елла захрипіла, судомно намагаючись вдихнути.
Бетті вже ледве стояла на ногах.
Ада першою зрозуміла, що відбувається.
І її очі наповнились жахом.
— Роксана… зупинись…
Роксана стояла нерухомо посеред площі.
Її волосся повільно ворушилось від сили, яка здіймалась навколо.
Очі світились м’яким зеленим світлом.
Богиня Землі.
Богиня життя.
І тепер саме вона забирала це життя.
Її голос прозвучав тихо.
Майже без емоцій.
— Віддайте чашу.
Лея впала на коліна.
В її очах уже темніло.
— Рокс… прошу…
— Або всі помруть, — так само спокійно продовжила вона.
Ада не могла повірити в те, що бачить.
Вона ледве дихала, але все одно зробила крок до сестри.
— Це не ти…
Роксана здригнулась.
Ледь помітно.
Нік одразу це помітив.
Його погляд став холоднішим.
І сила навколо Роксани різко посилилась.
Люди закричали.
Дехто вже непритомнів.
Меріон впав на одне коліно, важко хапаючи повітря.
— Не… роби… цього…
Елла плакала, задихаючись.
— Роксана! Це ми! Твоя сім’я!
Бетті простягнула до неї руку.
— Будь ласка…
Роксана заплющила очі.
І на секунду її руки затремтіли.
Повітря ніби повернулось.
На мить.
Усі жадібно вдихнули.
А потім Нік тихо сказав:
— Продовжуй.
І її тіло одразу напружилось знову.
Сила вибухнула ще сильніше.
Арон упав на землю.
Лея вже ледве трималась при тямі.
Ада дивилась на Ніка з чистою ненавистю.
— Ти перетворив її на зброю…
Нік спокійно зустрів її погляд.
І вперше за весь цей час справді виглядав… щасливим.
Не божевільним.
Не розлюченим.
Саме щасливим.
Наче нарешті отримав контроль над тим, чого прагнув найбільше.
Він повільно підійшов до Роксани.
Став поруч.
Як король біля своєї королеви.
Його пальці ніжно торкнулись її руки.
І від цього контрасту ставало моторошно.
— Востаннє, Меріоне.
Його голос лунав м’яко.
Майже ласкаво.
— Де чаша?
Меріон важко підняв голову.
Навколо всі задихались.