Оповідання 8. Шістнадцять років. Найтемніша ніч

„Я живу в тій усамітненості, яка така болюча в юності, але чудова в зрілості.“ —

Альберт Ейнштейн

Юність… Дивна турбулентна пора. Тоді я вперше познайомилася з ефектом фенікса. Це таке переродження в одному житті, в реальному житті, без смерті та інкарнацій.

На даний момент таких перероджень вже не одне, техніка досить освоєна, і коли смердить палаюче пір’я на хвості, то замість паніки встигаю навіть провести останню підготовку, підписати папери на розлучення, чи за 3 години зібрати 3 роки Кримського життя, запхати в грузовик і з фразою «Гори! Все гори синім полум’ям, а я гори найперша!» - летіти на зустріч новому, ще невідомому життю.

Психіка взагалі штука не проста, а під час юнацтва – то взагалі самі феномени. Звісно, суспільство тримає досить гарний фасон, що люди нормальні, що загальний рівень етики нормальний, а ми адекватні і врівноважені. Якби ж… не так….

Поза очі нашу вчительку з хімії називали «кіборг», такий позивний, досить розповсюджений по школах. У нас із кіборгом була взаємна нелюбов, дорослі нещасні вчителі можуть влаштувати справжню війну з учнем, мені пощастило, і я була такою важливою птахою, що розв’язала конфлікт масштабу цілої школи. Ох і чуток тоді ходило, але правду знало дуже мало людей.

Життєві шахи на стартовій позиції і я. Мій хід перший.

Я - прогуляла урок.

Кіборг – передайте Нані привіт, і що я чекаю на її контрольну на семестр.

Я – прогул.

Кіборг – Передайте Нані, що її червоному атестату загрожує семестрова одиниця, а з одиницею неможливо отримати відмінну оцінку за півріччя.

Я – прогул, безвідповідальність, ступор і один крок до серйозного піке, підходжу до прірви, дивлюся, чи глибоко.

Кіборг – передайте Нані, що я все більше скучаю і чекаю на зустріч.

Я – аааа, ти на зустріч чекаєш! Я тобі зроблю зустріч! Хтось же має в цій школі провчити цей характер і цим хтось буду саме я. Ану де той журнал? Ага, в класі нікого немає. Чудово! Ще й ручку мені залишила шерепа! І ОДИНИЦЯ магічним чином перетворюється на ОДИНАДЦЯТЬ! Гарно виглядає, але палево страшне. Кому тут під новий рік ще одиничок домалювати? Агаааа, нас таких чимало, хай тепер розбирається з одинадцятками у двієчників.

Кіборг – Передайте Нані, що оцінок за півріччя у 11б не буде до тих пір, доки ми не вичерпаємо цю ситуацію.

Далі все уривками через туман.

Оточуючі дорослі:

«Ти що робиш! Ти ще дитина, будеш доросла – будеш робити, що захочеш».

Недостатня участь: «Чого розсілась, ти шо дитина, не бачиш шо треба те то і те то. Головне гарно вчись і не залети».  – При чому тут залети? Хворі все спускають нижче поясу, я геть там не була і то так цим не хворію.

Однокласники:

«Нанка, кіборг оцінки не ставить, батьки сваряться, сказали в школу прийдуть за табелями. Ти збираєшся щось робити чи ні? Все одно доведеться і твоїй матері в школу йти. ЇЇ теж виклечуть. – Господи, от з цією ситуацією я точно не справлюсь. Боже поможи, як я боюсь цього «кіборга», аж дихання спирає і сліз повні очі. Так – вона перемогла, тепер розкатає мене як захоче.

Директор з мамою:

-  Людмило! Не хвилюйтесь, Ми дуже любимо Нану. Розумію, юність, все буває, вона розумна дівчинка. Я попросила вчителя розшити журнал, замінити сторінку і вирішити це питання. Але ви ж знаєтє її характер, вона шатнажує навіть мене, що це підробка документів і вона права. Людина пішла на принцип виховання, – підбирала слова директор.

-  Ах вона пішла на принцип виховання! Ви знаєте, що у моєї доньки діагностували депресію, клінічну депресію в 16 років, зі снодійним і транквілізаторами! Давайте мені сюди цю принципову с..к…, я їй розповім про принципи виховання під час ув’язнення, яке вона отримає після суду! – мама перетворилась на індійську Богиню Калі, а від мене, як порядного фенікса, залишилась лиш купка попелу.

Туман ще довго не розсіювався, пару місяців так точно. Неслабка ця штука, транквілізатори. Добре, що лікар була адекватна і назначила мінімальну дозу. Під час цих двох місяців я дуже багато спала, майже постійно. Мало розмовляла, бо замість відповіді були мовчазні сльози.

Як же було боляче. Сама, сама самісінька у всьому світі.

Донька самої Калі, при наближенні до якої могла постраждати й сама.

Інстинктивно шукала в кого болить і знайшла Достоєвського. Зраділа, перечитала, всього перечитала. Так, він навчився досліджувати біль, але ні слова як трансформувати. Сама темна ніч перед сходом сонця, а Достоєвський не виходить з темряви, або обов’язково повертається.

Ремарка. О, вже краще. Боляче, але зі світлом в кінці тунелю. Але хай з тим тунелем. Головне, що найтемніше перед сходом сонця, і якщо фенікс згорів, то буде переродження, буде новий день, буде нове щастя…