Оповідання 6. 10 років. Системи

Будь гнучким. Як тільки ти перестав бути гнучким, ти помер. Будь гнучким. Це виковане з металу, абсолютно негнучке правило. Найбільш гнучкий елемент поступово стає контролюючим у системі.

                                        Аль Капоне

Середня школа, омріяний корпус, кожен урок у новому класі з новою вчителькою. Якщо пощастить – навіть можна урок прогуляти, чи щось придумати, щоб звільнити собі часу. Чим слабший контроль системи, тим більше будуть порушені її правила свободолюбивими індивідами.

 Я дуже системна, але зовсім не систематизована людина. Бачу системи, як механізми, функціонал, слабкі точки, правила, порушення яких не призведе до краху чи напруги системи. З часом з’явились навіть скільки по створенню, оптимізації і аналізу систем. Полюбився мені цей ареал людських домовленостей з тої самої школи.

Система класу, як організму була досить простою. Діти розділялись за рівнем успішності і поведінкової етики, з цих двох умов виводилось абстрактне середнє арифметичне, і ми за вибором без вибору потрапляли у групи: двієчників, трієчників, нормальних дітей (хорошистів), і відмінників.

Двієчників було прийнято виключати з дитячого соціуму - самими ж дітьми. Тоді людина, яка йде на ризик отримати двійку і потрапити під гнів учителя, здається досить небезпечною і не викликає довіри. Як гратися з тим, хто геть вчителя не боїться, я то йому точно не рівня, що не так, і гайки мені, а не йому.

Трієчники допускались дітьми до основного кістяку, вже за рисами характеру, більш сміливі прибивались до двієчників, спокійні до основного класу. Потім йшла основна група дітей, яким з тих чи іншим причин доводилось спілкуватися, ділитися домашніми завданнями, робити спільні проекти. Ну і, звісно, відмінники – золотий приклад, кмітливі, акуратні і часто горді власним успіхом. Останні були головною цілю булінгу перших.

Моя ж суб’єктивна реальність складалася:

з батьків, які чекали гарних оцінок, бо ми культурні, я розумна і мало бути так;

вчителів, які бачили мою кмітливість і вкладали знання в родючу землю;

двієчників, під приціл шкоди яких можна було втрапити;

середньої групи дітей, з якими хотілося гратись, бо вони та їх ігри були мені найцікавіші;

відмінники – тут відносини склались мало.

Контрольна з алгебри. Відкривається дошка, а там 4 задачі дрібненьким шрифтом на всі 4 відділи в 2 варіанта.

 «УУУУУУУУ» - гуде клас, невдоволений об’ємом.

«ЄЄЄСС!» - думаю я, швидко проглядаю завдання, затверджуюсь в тому, що чим більше слів, тим  чіткіше і легше описана задача і приміряю, чи встигну я зробити хоч одну задачу з другого варіанту, щоб придбати послугу «принеси відро води, щоб я виконала вечірнє чергування по класу». Аналіз каже, що все цілком реально.

Сідаю до роботи. Так свої три одразу в чистовик, трохи з помарками, але рішення правильне. Настала черга бартеру. Вириваю аркуш, похапцем починаю вирішувати другий варіант і розумію, що їх задачка хитріша. Агаааа, зараз я з тобою справлюсь, азарт накрив з головою…. Дзвінок!

От халепа! Зошита забрали. П’ятірки точно не буде. Води теж, ще й тумака під бік отримала. Що ж придумати з цим списуванням? Ламала голову не один день. Аж доки мені на очі не потрапили перебивачки.

«Бінго! Якщо віддавати не всю контрольну, а після копіювання кожної задачі, то більша кількість дітей зможе отримати завдання. А якщо перебивачок багато, то можна ділитися з сусідніми рядами. Щоб мене не зловили, що списують в мене, можна пробувати переставляти те, що можна, місцями, чи геть додавати в списувальний варіант несерйозну помилку. А якщо вистачає часу, то можу й другий варіант вирішити».

Можна здогадатись, що у нашого класу були гарні оцінки з математики, у мене була власна система впливу на найнекерованішу частину класу і особиста безпека від тумаків і смикання кіс, а у школи був сильний математичний клас.