Оповідання 3. П’ять років. Старість

Вік - це те, що існує в наших думках. Якщо ви про нього не думаєте, його немає.

Марк Твен

Вік, час, довжина життя – ці поняття настільки відносні на практиці, наче сам Ейнштейн став на контроль квантовоі заплутаності і сумлінно спостерігає, щоб Ньютонівська фізика не реалізовувалась в реальному житті.

Я дуже щаслива людина і мені дуже часто фартить. Одним з таких особистих фартів, які з часом сприймаються, як благословення – було застати свою прабабусю. І не просто застати, а спілкуватися, бачити стару і крепку людину. Знання свого роду і коріння – це дуже сильна підтримка.

Прабабусю звали Олександра, але в родині називали баба Саша. Жила прабабуся в саманній хаті. Знаєте, як пахне саман? Він пахне солодкою соломкою і глиною. Взимку в ній дуже тепло, а влітку прохолодно, навіть без кондиціонеру. Головною фішкою інтер’єру була велика кількість фото з хутору, часів прабабусиної молодості. Мене завжди цікавили ці пожовклі знімки і люди на них. Скільки разів я запитувала, як їх зовуть, стільки разів забувала абсолютно всі імена.

Обрамлена фруктовим садочком, з вишнями, яблуками-антонівками, семеренкою, здоровенною шовковицею, на якій я провела пів дитинства і абрикосами, які під вагою плодів схиляли гілля до самого долу, вибілена щовесни хатка – завжди гостинно майоріла здалеку. Під шовковицею була гойдалка з великим маятником і м’яким ходом. Коли катаєшся на такому приладі, то створюється ефект справжнього польоту при мінімальних зусиллях. Я дуже любила той двір, він весь був безпечний і можна було гратися, де хочеш, крім жомової ями.

На всіх дверях була старовинна національна фурнітура та великі  важкі замки із якихось стародавніх часів. Відкривати таке фізичних сил не вистачало, тож варто було тримати увагу, бо дорослі могли ненароком залишити в хаті, а в 5 років, навіть 15 хвилин не за ігровим планом могли стати справжньою катастрофою. Фіраночки хрустіли від крохмалю, ліжка накриті найкращими покривалами, а подушки збивались і вибудовувались пірамідкою. Останнім штрихом була мереживна накидка, якою прикрашали подушки.

Скільки ми полювали на ті накидки! Скільки нас за них сварили! А що було вдіяти, якщо з накидки на подушки виходила просто ідеальна фата!

Прабабуся була 1924 року народження. Доля така, що не на один том романів. Остарбайтер в Германії під час війни, потім розлучення і 4 дітей, тоді! У ті часи. Всіх виховала, вигодувала і допомагала, чи не до останнього подиху, як вже фізично не тягнула худобу і господарство, то п’ятигривневі зі своєї пенсії регулярно правнукам роздавала, а ми червоніли від радощів.

Коли мені було 5, а бабусі 65, то здавалось, наче між нами вікова прірва, а прабабуся ну дуже стара і сива.

Того року вона захворіла бронхітом і ми з мамою щодня ходили її провідувати, несли гарячі смаколики, і мама робила уколи. Пам’ятаю як бабуся стала біля столу, а мама підняла її халат і я побачила тіло. Пам’ятаю як із соромом його роздивлялась і думала «Ти диви, прабабуся стара, голова стара, а тіло НІ! Ну не те, що шістнадцятки, але і точно не 65! Якщо в 65 можна мати таке тіло, то значить, не все так і страшно, можна не боятися тієї старості. Напевно, в кожному віці є своя краса. От бабі Саші як круто - їжу носять, пенсію носять і робити нічого».

Померла Олександра в 80, з кожним роком дрібненькі зморшки все глибше врізались в її обличчя, але щоки завжди були рум’яними і з пружно натягнутою шкірою.

Після прабабиної смерті фруктовий садок зачах за декілька років. Його вирізали майже в нуль. Вціліло лиш пара вишень, на місці старих дерев засадили нові, а хату здали в оренду. Новий садок, нові люди і нове життя.