Глава 1 Валідатор

Сонце ще не збиралося пробиватися крізь смарт-вікно, запрограмоване на імітацію ідеального ранку – ясного, але не засліплюючного, з легким відтінком золота. Але Джо прокинувся раніше, ніж його персональний «Оптимайзер сну» встиг запустити фазу плавного пробудження. Його розбудила не тривога, не зовнішній звук, а звичка. Тілесна пам'ять, яка залишилася від часу, коли було можна просто прокинутися і лежати, дивитись у стелю, думати або не думати.

Він не відкрив очей відразу. Навпаки, заплющив їх щільніше, на мить намагаючись відчути темряву за повіками. Справжню. Але навіть там мерехтіли залишкові явища від вчорашнього дванадцятигодинного сеансу з інтерфейсом – цифрові сітки, потоки даних. Він глибоко вдихнув. Повітря в кімнаті було ідеально очищене, збагачене киснем, з ледь вловимим ароматом «свіжості соснового лісу, версія 3.2». Занадто ідеально. Воно не пахло нічим.

Його рука сама простягнулася до приліжного столика, навпомацки знайшла холодний, ідеально гладкий об'єкт. Телефон. Або, як офіційно називалася ця штука, «Персональний Валідатор та Комунікатор ПВК-7». Він був не просто пристроєм. Він був ключем, гаманцем, паспортом, лікарем, радником і наглядачем. Джо притулив великий палець до сканера. Пристрій ледве помітно вібрував, зчитуючи відбиток, капіляри, рівень стресу з поту та, можливо, ще сотню біометричних параметрів.

Екран засвітився м'яким, приємним оку світлом. Запускалась Система.

«Ласкаво просимо, Джо. Рівень: 978. Доброго ранку. Сон зафіксовано: 6 год. 12 хв. Ефективність: 87%. Рекомендація: вечірнє засипання на 23 хвилини раніше для досягнення цільового показника 92%. Погода сьогодні: +21, ясно. Імітація вікна налаштована відповідно. Ваш розклад на сьогодні: робочий сеанс з 09:00 до 18:00 (проект «Код-Етерніті»). Заплановано соціальну активність: онлайн-мітинг з колегами о 19:30 (очки за командну взаємодію). Продуктивного дня».

Цифри. Проценти. Рекомендації. Ранок, як завжди, починався зі звіту. Число 978, що горіло у верхньому куті, було головним числом його життя. Соціальний ранг. Інтегральний показник. Сума всіх його досягнень, соціальних зв'язків, фінансової дисципліни, здоров'я, продуктивності та лояльності. Вище 1000 – це світ «Валідованих». Світ повноцінних прав, доступ до преміум-сервісів, можливість подорожувати, брати кредити без пильних очей алгоритму, жити в секторах з кращим екологічним контролем. Світ, де до тебе ставляться як до людини.

Нижче 1000 – це світ «Потенційних». Світ тих, хто потребує спостереження, корекції, підтримки. Де кожен крок аналізується на предмет ризиків для соціальної стабільності. Джо балансував на межі вже понад рік. Він підіймався до 995, потім падав через «недостатню соціальну активність у позаробочий час» або «неоптимальне харчування». Він був як білка в колесі, яка біжить, щоб залишитися на місці. Але за останні три місяці ранг почав повільно, непохитно сповзати вниз. 985... 981... 978. Він не розумів чому. Робота? Він виконував план. Соціалка? Він відвідував онлайн-мітинги. Здоров'я? Показники були в нормі.

Можливо, справа була в його думках. Але про думки, на щастя, Система поки що не знала. Тільки про дії.

Він ковзнув пальцем, відкриваючи пошту. Більшість листів були автоматичними: звіти, сповіщення, рекламні пропозиції, які Система вважала релевантними для рангу 978. Але третім у списку був лист без позначки «розсилка». Відправник: «Центр Соціальної Валідації та Інтеграції». Тема: «Увага: ваш Ранг нижче тисячі. Очікуйте перевірку даних особистості».

Кров відлила від обличчя. Він відчув, як його пальці похолоділи, стиснувши гладкий корпус ПВК-7. Це було не просто сповіщення. Це була офіційна заява. Виклик. «Перевірка даних особистості» – це була не дистанційна процедура. Це була зустріч з живими агентами Валідації. Ніхто з тих, кого він знав і хто потрапляв на таку перевірку, не розповідав про неї детально. Лише бліді обличчя, поспішні відповіді: «Усе нормально, просто технічна процедура». А потім їхня поведінка змінювалась. Вони ставали ідеальними. Надто ідеальними. Вони переставали жартувати, переставали висловлювати сумніви, їхні ранги різко зростали. І в їхніх очах з'являлася порожнеча.

Джо прочитав лист ще раз. «Очікуйте». Коли? Сьогодні? Завтра? Наступного тижня? Невизначеність була гіршою за все. Він закрив очі. Потрібно було готуватись до роботи. Система вже фіксувала його затримку з початком ранкового ритуалу. Можливо, це знизить ранг ще на одиницю.

Він устав і попрямував до санвузла. «Розумне» дзеркало вмикалося автоматично, відтворюючи його образ з невеликим покращенням – згладжуючи тіні під очима, додаючи тонусу шкірі. «Джо, ваш сердечний ритм трохи підвищений. Рекомендуємо дихальні вправи. Запропонувати курс?» – прозвучав спокійний голос із колонок. «Відміна», – буркнув він. Голос замовк, але на екрані дзеркала залишився напис: «Стрес-фактор зафіксовано. Впливає на загальну оцінку».

Душ. Вода саме такої температури, яку він «обрав» п'ять років тому. Він вже давно не змінював налаштування. Навіщо? Система аналізувала його біологічні реакції й підказувала, що це оптимально. Він стояв під струменями, намагаючись не думати. Але думки поверталися, як набридливі мухи. Що вони будуть перевіряти? Всі фінансові операції? Усі повідомлення за останній рік? Усі запити в пошуковій системі? Він був обережним. Нічого незаконного. Нічого явно деструктивного. Але незаконне та деструктивне визначала Система. І ці визначення могли змінюватися. Місяць тому «недостатня емоційна включеність у корпоративні цінності» була попередженням. Тепер це могло бути пунктом у протоколі.

Він одягнувся у стандартний комбінезон з «розумної» тканини, що регулювала температуру та моніторила фізичну активність. Сніданок – протеїновий батончик з оптимальним балансом мікроелементів для його профілю. Смак – «шоколад та горіхи, версія 4.1». Він проковтнув його, не відчуваючи смаку.