Розділ 16

Секундне затишшя перед бурею. Здавалося, минула ціла вічність, поки Сейшу погано посміхався, а у Коко он пар з вух йшов. Хаджиме влетів у кімнату і з усієї сили вдарив Інуї. Щелепа хлопця якось вижила, удар був далеко не слабкий. Інуї хитнувся і впав.

- Ти, в дідька, що надумав? Тебе давно до біса не посилали? Чи померти захотілося? - Коко звітував Сейшу, немов батько, що розлютився на дитину. - Котелок твій у голові зовсім не варить? Та що б тебе!

- Ти чого кричиш, як не в собі? - Потираючи місце удару, питав Сейшу.

- Ах ти кнур ефіопський! Тобі ніби не зрозуміло, так?

- Так, мені не зрозуміла така реакція. - обурився той. Коко стиснув долоні і заплющив очі. Постоявши так небагато, він ударив кулаком об стінку і пішов. - Зі мною все добре, бачиш? – Якщо багато ран на тілі можна назвати «все добре». Коко краєм ока глянув і відвернувся.

- Поговоримо пізніше.

- Та що з ним не так ... - ніяк не вгавав Інуї. Не могли його дії призвести до такої парадоксальної реакції. - І взагалі, звідки він тут? - вже підводячись на ноги, він поступово йшов у свої думки.

Сейшу блукав і в думках, і в будівлі, не знаючи, де вихід. Це здавалося вже звичайною справою. Він уперше побачив як злитися Коко, і визнати, це було жахливо мило. Його вуха вкрилися рум'янцем.
 
Зрештою він вийшов. Надворі стояли різні машини, багато людей. Очевидно, це все планувалося. Тепла ніч огорнула обійми. Легкий вітер перекинув пару пасм на інше місце. Сині очі почали блукати у пошуку Коконою. Він стояв і розмовляв разом із якимось хлопцем. Він виглядав потужно, білі пасма спадали на очі дивного кольору, не дивно, що очолював цю дивну групу людей. Сейша повільно підійшов до них.

- Довго ж ти. - Видихнув Коко. Він підняв руку, що була на поясі, і махнув перед лицем того хлопця. - Побачимося.

- Надіюсь що скоро.

- Днями зайду і все обговоримо точніше. - у відповідь той лише хмикнув і пішов у справах.

Коко схопив Сейшу і посунув подалі від усього. Здається, до паркування. Тихий шелест зелені та кроки – єдине, що перебивали цю злісну тишу.

- Ти пообіцяв йому щось?

- В якому сенсі? - незрозуміло, і на диво спокійно, перепитав Хаджіме.

- Що б він допоміг тобі. Ніколи не бачив що справи вирішувалися за звичайне «дякую». - Але той відповідати не став. Він повернув голову і замислився. - Коко?

- Та по старій дружбі розійшлися. - віджартувався той і замовк.

Вони дійшли до сучасного мотоцикла. Його чорне покриття говорило багато про що. Хороші колеса та елегантний вигляд. Загалом – обзавидуєшся. Коконой подав хлопцеві шолом і почав заводити свій байк. Сейшу не зрозумів, чому йому віддали шолом, адже він лише один, але думати надто багато про це зовсім не хотілося. Він просто примостився позаду Коко і дозволив цієї миті йому відповідати за життя їх обох. Інуї видихнув і поклав голову на плече Хаджиме.

- Що трапилося? - крізь вітер спитав той.

- Стомився.

- Ще б ти був сповнений сил після такого. - і знову ця в'язка тиша.

Нічне місто заколисував. Постійний спокій і тихий мотор байка, яким вони їхали, творили особливу атмосферу. Хотілося б насолоджуватися цим весь час. Сейшу набрав повні легкі повітря та засміявся. Таке полегшення прийшло на його душу. І він був радий, радий, що сміється, а не замикається в собі глибше. Невдовзі вони під'їхали до будинку. До будинку Інуї. Хлопець акуратно зліз і легко посміхнувся.

- Дякую що підвіз.

- Завжди будь ласка. - Коконой заглушив байк і обернувся до Інуї. Їхні очі зустрілися. Чорні, як ніч, і сині, як море складали чудовий краєвид. - Дуже хотілося забрати тебе в ліс і вбити. Я ледве втримався.

Коко скривився в посмішці. Інупі відкинув всі почуття про байдуже показав середній палець. Легкий вітер дозволив хлопцеві глибоко видихнути та піти до дверей. Хаджиме пішов за ним.

Звичайна, спокійна ніч залишилася за дверима, що секунду тому зачинилися. Нічні ліхтарі чудово освітлювали вулицю, здавалося, настав ранок. Глибока літня ніч завжди тепла та витончена. Зірки повільно сутеніють на їхньому тлі. Ніч тиха. Ніхто не турбує її хиткі нитки.

Інуї пройшов усередину. Будинок був весь у пилюці. Відразу ясно, що ніхто не мешкав тут стільки днів. Хвала богам, що хоч не пограбували, двері ж були відчинені. Здається, він повинен дякувати тій чорнявій людині позаду.

- Я досі хочу дізнатися чому ти це зробив.

По шкірі пройшлися мурашки. Сейшу згадав про гроші, що були у кишені. Добре, що він їх не втратив. Хлопець витяг конверт і поклав його на кухонний стіл. Коко досліджував його на власні очі.

- Що це? - саркастично спитав той.

- Подивися.

Коко відчинив конверт. Замість подиву на його обличчі зобразилися уламки злості та ненависті.

- Я подумав, що якщо мене хочуть убити, то перед смертю допоможу тобі.

- Тебе хотіли вбити? - не підводячи очей, спитав Коко.

- Я знаю, що в тебе багато питань до моєї нерозсудливості, але давай почнемо з того, як твоя бабуся.

Коко розлютився. Він схопив Сейшу за комір і добре впечатав у стіну. Картина позаду шелеснулася.

- Я не просив тобі допомагати мені з цим!

- А я цього і не чекав. – Сейшу відтягнув від себе хлопця та видихнув. - Я допомагаю не заради зиску, а заради дружби. Кажу ж…

Хаджиме перебив монолог Сейшу ударом у живот. Той скрутився і сів, спираючись на стіну. Коко відійшов від хлопця, притягуючи його до себе.

- Вдруге за вечір, серйозно? - жартівливо скривився Сейшу.

- Мені не потрібні чиїсь подачки.

-З аткнися і бери. Тобі вони потрібні, так? У тебе немає іншого вибору... - терпець кінчався в обох.

Хаджіме стиснув руки. Сейшу приготувався до третього удару.

- Вона вдень прийшла до тями. Виглядала дуже стомлено. - на очі наверталися сльози. Інупі здивувався. Він не знав, що треба відповідати на таке.

- Це таке полегшення ... - Він підвівся і підійшов до Коко. - Бери гроші. І не вставляй сюди своїх їдких коментарів.