Розділ 13

   Ніч Сейшу провів, як на голках. Його вимотало практично все і сил залишилося мало. Щойно сонце здалося за обрієм, хлопець залишився без охорони та зміг видихнути. За цим не було осуджуючих поглядом. Він спробував обсмикнути руки, пов'язані за спиною. Ідея не мала успіху. Інуї тихо вилаявся і спробував знову. У коридорі пролунали звуки. Він затих.

   Через деякий час до зали увірвався охайний тип. Як і у всіх – він теж мав татуювання на руці. Сейшу втупив очі на звук, з нотками страху, що таїлися в блакиті. Він відчував всю страшну ауру, як маленький пес перед страшним звіром.

   - Розкажи мені... - Він підійшов загрозливо близько. - Розкажи про Імауші Вакасу.

   - Не бачив його вже кілька років. - відповів Інуї, що успадкувало ударним звуком.

   - Ти був близький до нього.

   - Не до нього. - про решту він вирішив промовчати.

   - Він марний. - зробив догану Таданоші та повернувся на 180°.

   - Запитай інакше. - спершись на стіну, біля виходу, стояв Ічіго. Після указового погляду голови він швидко наблизився до хлопця і взяв голову до рук. - Ти знайомий з Вакасою?

   - Так.

   - Я ж говорив. - Сказав він, посилаючись до Таданоші. - Знаєш, що за шашні він крутить?

   - Якщо ви так завзято стежили за мною, то дізналися б, що я з ним не бачився роки чотири.

   - І я говорив. - прослизнув у розмову Таданоші. - Він марний, якщо не наближений до нього.

   - Натомість він може підказати нам, на що натиснути, правда, Інупі?

   Інуї впокорив його важким поглядом холодних очей. Потрапити в таку жахливу пастку і безсилля. Сейшу ненавидів безсилля, саме з того моменту, як виявився сам.

   - Він дуже міцно дружив із Шінічіро Сано. Вони були наче брати, що виросли разом. І з його смерті закрився в собі і став помітно холоднішим до світу. Після – ми ніколи не бачилися.

   - І що нам це дасть? Пропонуєш воскресити Сано?

   - Було б насправді непогано. – у відповідь Таданоші вдарив Сейшу. Струмінь крові потекла з рота.

   - Не смій у такій манері говорити про нього. Шиничіро тобі не просто людина з великими амбіціями.

   Сейшу сплюнув кров. Він здивувався, що хтось у роді «посланника смерті, що вбиває всіх на ліво і право» так каже.

   - Що ви від мене хочете?

   Таданоші видихнув і сів навпочіпки. Він поглянув прямо в душу. Шкірою пройшли мурашки. Він відкрив маленький ніж, що весь цей час лежав у задній кишені його штанів, і підніс його до лиця Сейшу.

   - Мені потрібна будь-яка інформація про Вакасу. Де він, з ким, чим займається – не важливо. Він убив мого брата, і я мушу йому помститися. Думаю, хто як не ти розуміє, як це, втрачати близьких. - Величезний камінь душі нагадав про себе, знову і знову падаючи вниз. - Чи ти ще не засвоїв урок і хочеш спробувати його знову?

   - Він не міг когось вбити. - рівним тоном від безсилля промовив Інуї.

   - Хлопчику мій, ти ще стільки секретів не знаєш. - Він підвівся.

   - Що ти маєш на увазі?

   Таданоші глянув на нього, хитро посміхнувся і пішов, махнувши рукою на прощання. Ічіго кинув сердитий погляд на хлопця, також махнув рукою і швидко пішов за головою.

   - Почекай! - все наче завмерло. Таданоші повільно окинув Сейшу поглядом. Його оточення рухнуло вперед, але той зупинив її помахом руки. - Звідки ти знаєш про мою родину?

   Таданоші подумав кілька секунд і хитро посміхнувся. Від його усмішки хотілося вити.

   - Я знаю набагато більше, ніж можна подумати. І знаю яку могилу копати що б дізнатися. - Він глянув на бугая за хлопцем. - Подбай про те, щоб до наступного мого повернення він згадав все до найдрібнішої деталі. І ладен був це розповісти.

   - Слухаюся, пане.

   Вся компанія пішла, залиши їх двох. Мозок кипів від надлишку інформації. Що він знає про Сейшу? Його лякало, що хтось знає про нього навіть більше за нього самого. Надто лякало. Все було настільки заплутане, хоч бери і головою об стінку бийся. Але, на жаль чи на щастя, Інуї був прив'язаний біля стіни.

   Здогади вибухали одна за одною. Вакаса Імауші. Що він пам'ятає про нього? Практично нічого. Прокляття. Зейканіги від чогось дуже хотіли переманити його до себе. Через силу? Чи для здійснення плану розгрому Чорних драконів? Все настільки заплутано. Або надто мало деталей для усвідомлення того, що відбувається.

   - Гей, чому ви допитуєте мене, якщо є люди ще ближче до Імауші? – Сейшу розпочав підхід до «охоронця».

   Той глянув на нього і проігнорував. Сейшу ніяк не зреагував. Ще б йому не наказали мовчати.

   - Гей, я в туалет хочу. - Знову ігнор. - Та що б тебе, чи зовсім оглох?

   - Чого тобі?

   - Та невже ти вмієш чути. У туалет хочу говорю. - не переставав виражатися Сейшу. Коли це він був такий уїдливий?

   Чоловік видихнув та відійшов на кілька кроків. Було чути, що він із кимось розмовляє. Було легко прочитати його збентеження в отриманій відповіді. Незабаром він повернувся, розв'язав Сейшу ноги і під дулом пістолета почав вести його кудись. Коридор змінювався новим коридором. Стіни були такі ж глухі та холодні.

   - Тут на право і там знайдеш туалет. Не вийдеш за дві хвилини - пристрелю ногу.

   Здавалося, не дуже лякає таке покарання. У цьому місці справді виявився туалет. Це здивувало хлопця. Він швидко проаналізував ситуацію. Вікна тут і близько немає, єдине було два повороти назад. Дверей тут теж інших немає, отже, якщо Сейшу вийде, він або прив'яже його назад, або відразу пристрелить. Така собі участь.

   - Дві хвилини минуло.

   Втекти не вийде. Погано. Сейшу цокнув і вийшов назад. Як і очікувалося, назад вони йшли так само. Діяти без плану і приблизного контуру території страшно. Але бігти треба, нутро підказувало, що далі лише гірше. Біля того ж вікна, єдиного у своєму неповторному роді, Сейшу різко розвернувся. Здалося, що охоронець здригнувся.