Розділ 12

    Надворі темніло, і що дивно - Сейшу досі не з'явився додому. Стоячи лише кілька хвилин під дверима, думки в голові набували різної форми. Хаджиме встиг подумати і про те, що він розірвав усі зв'язки і поїхав.

   - Та пропади ти пропадом. - Вилаявся Коконой пошепки і натиснув на ручку дверей. Вона відчинилася. Двері зовсім не були зачинені, як здалося спочатку. Здивування змішалося з загрозою і обличчя набуло стривоженого вигляду. - Якого біса...

    Хлопець пройшов у глиб будинку. Розбита чашка на підлозі стривожила, як і незачинені двері. Інуї навряд чи залишив би на підлозі таку яскраву картину. Підійшовши ближче, Коко сів і торкнувся кухля зсередини. Залишок чаю був охололим, що означало, що Інуї розбив кухоль досить давно.

   - Що тут сталося? - прошепотів Коко.

  Він не любив загадки, а тим більше в таких серйозних тонах викрадення. Здавалося, що він зайде в кімнату хлопця, і той сидітиме там і читатиме книгу, як ні в чому не бувало. Але в кімнаті лише опинилися двері, відчинені навстіж разом із вирваним силою замком і відчиненим вікном. Сейшу явно поспішав втекти від когось. Пазл почав складатися. Шторки над вікном розташувалися хаотично. Улюбленої іграшки друга ніде не було. Коконой швидким кроком вибіг надвір і пішов під те саме вікно.

  На бетоні красувалася засохла кров та розбитий телефон. Віддалік ще й феєрично поламана на два шматки бита. Злість почала керувати мозком Хаджиме. Викликати поліцію і повідомити про викрадення було б погано. Навряд чи вони почнуть щось робити так швидко, причому кожна секунда на рахунку. Кожна...але Коко не знав, що йому робити. Зейканіги знайти варто було свічок. Справа може затягтися на кілька років, і то поки вони самі тебе не знайдуть і не вб'ють. Потрібні інші способи. І Хаджиме знав, до кого звернутися за допомогою такого типу.

   Очі блиснули блискучою здогадкою та жалем. Він поспішив подалі від будинку Інуї, замкнувши двері перед тим, як піти. Ніч видалася холодною і темною, такою, що думки здригалася від можливих наслідків.

***

   Бетонна кімната пахла вогкістю. Було темно, але Сейшу зміг розгледіти, що він перебуває у великій кімнаті покинутого будинку. Життя у ньому явно давно не було. Він відсмикнув руку, але та виявилася прив'язаною за спиною.

   - Чорт. - Осік хлопець.

    Розбита губа почала страшенно пекти. Вдалині почулися кроки. Він підняв очі, що звикли до темряви, і почав шукати джерело звуку. Через деякий час у дверях з'явилася тінь. За нею з'явилося ще кілька тіней, що наближаючись ближче, вимальовували собі контур. Його хтось схопив. Тієї ж секунди, в приміщенні виявилося хоч якесь світло.

   - Прокинувся значить. - його обличчя відкинули, як зламану ляльку. Сейшу з-під лоба подивився на людину, що стоїть перед ним. Середнього зростання, зовнішність азіатська, волосся чорне як смола, до того ще й коротке. Трохи повний, але переважно у формі. Він вирячився на Інуї так, ніби той убив його родину.

  - Хто ви такі? — тихо спитав Сейша з-за хрипу голосу.

   - Що? - З глузуванням перепитав послідовник. Він сів навпочіпки і вдивлявся в обличчя Інуї, шукаючи його сині очі. На лівій руці красувалася чорна змія. - Я тебе не чую! - Він ударив хлопця. Рани, що до цього не віддавались болем, почали нити сильніше.

  - Що тобі від мене потрібно?! - вигукнув Інупі. Хлопці, що стояли за ним, розсміялися.

   - Ти мені розкажеш все що знаєш. І не смій приховувати хоч крупинку. - Він хитро посміхнувся. - А ви зателефонуйте пану попередьте що він прокинувся. - наказав іншим послідовникам, а сам покопався в кишенях, виймаючи звідти ніж. - Ти ж розумієш, що це, так? - він перевів погляд чорних і недобрих очей на яскравосині. Інуї тяжко проковтнув. У його очах читався переляк. Але найбільше – злість.

  Йому різко зателефонували. Людина відійшла на кілька метрів, щоб не було надто розмови стороннім, але іноді дивився у бік хлопця. Сейшу смикав зав'язаними руками і зрозумів, що вони зав'язані міцно. Ноги також. Вибратися звідси буде нелегко. А думки майбутнього пригнічували віру у краще. Нарешті той домовився і підійшов назад.

  - Пан хоче з тобою поговорити, так що чіпати я тебе поки не буду. - сказав він з нотками погроз та смутку.

   - Що вам від мене потрібно? - Сейшу все ж таки набрався сміливості і зберіг свою стійкість.

   - Інформація. І може, щось більше. - його погляд пройшовся по всьому тілу хлопця, що викликало набіг табуна мурашок по шкірі.

   - Яка інформація?

   - Це вже ти нам розкажеш. - він нахилився ближче до обличчя хлопця і, не зводячи очей із синіх, заправив йому світле пасмо за вухо.

   Сейшу відсунувся від його дотиків. Громилі не сподобалося і він ударив його по обличчю, шепочучи якісь лайки англійською.

***

   Коко стояв навпроти старої багатоповерхової будівлі. Тілом проходили мурашки, чи то від вітру, чи то від поганого передчуття. У голові пролітали сотні думок. Він не хотів сюди повертатися, ніколи, але кожна секунда на рахунку. Хаджиме відчував себе інакше без Інуї, і повернути його назад збирається всіма силами.

   Він відчинив скрипучі двері. Хлопця одразу зустрів нудний запах чоловічих парфумів. Кімната була яскраво освітлена, але єдиної живої душі не знайшлося. Він озирнувся і пройшов угору сходами. Хто як, але Хаджиме чітко знав, де його кабінет.

   На вершині його зустріла дівчина. Охайна брюнетка із стилем 18 століття. Хаджиме хмикнув. Ізана любив цей стиль. Не дарма і будинок залишився незмінним. Їхні погляди перетнулися. Коконой нахмурився - в очах дівчини просочився страх.

   - Ви до пана? - Запитала вона тихим приємним голосом. Вона не впізнала хлопця – значить нова. Хлопець кивнув головою.

   - Він у себе? - Дівчина хмикнула і підібгала губи. Упокорюючи її поглядом ще секунду, дівчина опустила погляд і швидким кроком пішла. У повітрі повисла напруга.