Розділ 11

За планом, Коконой зійшов зі спільної дороги з Інуї вже давно. Невідома людина все ще продовжувала йти за Сейшу. Місцями контролювати емоції давалося складно. Повідомлення від Хаджиме ще не надійшло, і це дико хвилювало хлопця. Він затримується. Людина його трохи наганяла. Приблизно за хвилину між ними відстань була в два кроки. Зейканігець витягає руку, щоб схопити Інуї за комір, але з провулка вилітає Коко. Він швидко хапає того за руку і заводить її за спину. Хлопець спробував вирватися, але Хаджиме не з боязкого десятка і просто завів його в той же провулок, звідки й вилетів. Інупі лише намагався зберегти спокій і пройшов разом із ними.

Лють у очі чорнявого затьмарювало весь погляд. Він приставив свою праву кисть руки до горла незнайомця, тримаючи в ній закритий ніж. Побачивши це, Сейшу трохи злякався.

– Ти чому так довго?

– Заблукав трохи - не знав що тут будинків побільшало. – Кинувши погляд на друга, відповів Коко. Незнайомець спокійно спостерігав за їхньою розмовою, не намагаючись нагадати, про своє існування.

– Хто ти такий? - Підходячи ближче, почав розпитуватись Сейшу.

– Акіто. - Після хвилинного мовчання пролунав голос. Коконой зняв кепку з його голови, що закривала більшу частину обличчя. Перед ними з'явився, на вигляд звичайний тринадцятирічний хлопець, але варто було заглибитись у його заплющені зелені очі – і стало все зрозуміло. Темні русяві пасма спадали тонкими нитками з голови. Тонкі губи перебували у напрузі і майже рухалися. Скоріше, він продовжив говорити. - Мені сімнадцять, не дивіться, як на дитину.

– Я бачу в тебе татуювання змії на руці. - Підштовхнув до наступної відповіді Коко.

– А ти уважний я подивлюся. – Коко його смикнув.

– Припиняй язвити і відповідай. – пригрозив він. У відповідь Акіто лише посміхнувся підступною посмішкою.

– Ти й сам знаєш. Я послідовник Зейканіги.

– І що тобі від мене треба? - вмішався в розпитування і Сейшу. Той поволі перевів на нього погляд.

– Ічіго-сан зацікавився тобою, Інуї Сейшу. І наказав мені стежити, щоб дізнатися щось про тебе. - Після озвучення повного імені, хлопця пересмикнуло. Від відповіді віяло холодом.

– Хто такий Ічіго? - запитав Хаджіме.

– Вибачте, не можу поширювати інформацію про вищих. Такі правила. - одним рухом Коко відкрив ніж, що гострою частиною чіплялася до шиї хлопця. – Гей, я ж сказав що не можу, мене вб'ють через це.

– Погані новини. Тебе вб'ють у будь-якому разі. Або я, або вони. Вибирай на скільки легкої смерті хочеш. - злісно говорив Коко. – Останнє запитання. Як ви знайшли інформацію про Інуї?

– Досить легко, якщо владу маєш. Ічіго побачив як він б'ється з кимось у парку. Вирішив дізнатися більше і воаля - знайшов де копати. – З постійною посмішкою говорив Акіто. Інуї піднудювало.

– Так і знав що якась проблема звідти та й вилізе. - Невдоволеним тоном повільно промовив Коко. Сейшу мовчки спостерігав за розмовою, складаючи в голові пазл із відповідей та здогадів.

– Може вже опустиш цю іграшку? - Акіто пальцем відвів ніж. Хаджиме простежив за дією, але відходити не став.

– Коко, відпусти його. - Спокійно сказав Сейшу. - Він практично всі відповіді дав.

  Коконой роздумуючи стиснув долоні. Йому не сподобалися його здогади і те, якого висновку він дійшов. Повільно той підняв голову, і дивився на Акіто. Видихнувши, Хаджиме замахнувся і вдарив його в щелепу. Сейшу здивувався такими діями.

– Що б не тріпався зайвий раз. - він пішов у бік Інуї.

– Я ж можу і у відповідь вдарити. - Акіто злісно дивився у бік хлопців. Коко завмер на місці.

– А ти спробуй. - Очі Коко були чорнішими за саму темряву. Здавалося, вона захопить його свідомість повністю, і тоді вже нічого хорошого годі чекати. Інуї спокійно підійшов до Хаджима і поклав йому руку на плече.

– Все в порядку?

– Передай своєму господареві, що зі мною жарти погані. - Він проігнорував питання Сейшу і зібрався вийти на дорогу.

– Це його не зупинить. - скривився послідовник і зник у тіні будинків.

Хаджиме схопив Інупі за частину одягу і потяг за собою. Їм не можна затримуватись.

– Спробуй тільки простежити за нами. -  нарешті зауважив Коко.

   Додому вони йшли мовчки.

Ніхто не набрався сил вимовити свої аргументи вголос. Сонце зібралося ховати промені, і попрощавшись з Інуї, Хаджиме попрямував до лікарні. Йому треба було побачитися з бабусею, та й лікар казав, що було б бажано прийти.

  Інуї сидів за кухонним столом і пив чай, періодично читаючи якусь статтю в інтернеті. У хаті була тиша. Пізній час давав знати про те, що людей на вулиці вже немає. Сонце сховало своє яскраве проміння за лінію горизонту і природа привітала ніч на цих краях.

Коротке клацання змусило насторожитися. Сейшу уважно прислухався. Вхідні двері відчинилися і важкі кроки пролунали у бік хлопця. Краєм очей хлопець помітив рух. Він різко підвівся, даючи знак людині припинити підкрадатися. Його очі зустрілись із незнайомими. Інупі швидко оглянув застиглого перед ним хлопця у чорному одязі. І помітивши на лівій руці татуювання змії, у голові склався пазл. Одним рухом руки, рука схопила кухоль і хвиля гарячого чаю бризнула на незнайомця. Сейшу викинув її з рук, що та з гуркотом розбилася об підлогу. Як би хотілося тихіше, але часу думати не було.

Поки нападник завмер, Інуї взяв телефон. Він набрав номер Коконоя, але гудки йшли надто довго. І щоразу він дзвонив, поки біг до своєї кімнати. Сейшу зачинив двері на ключ і швидко почав шукати свою биту. Йому потрібний був захист. У двері почали битися, і найкращим варіантом було вистрибнути у вікно. Не втрачаючи концентрації у своїх діях, Інупі вистрибнув надвір. Саме тоді, двері в кімнату відчинилися.

Нападник поспішив за ним. Коконой все ще не брав трубки, тому він відкинув телефон убік і спробував ударити супротивника битою по голові. Той присів, ухилившись і якось збиваючи з ніг хлопця. Сейша одразу відкотився віддалік, і кулак людини в масці зустрілася з холодним асфальтом. Але другого удару він не зміг уникнути. Тонка цівка крові з'явилася в куточку рота. Бажання бути побитим і спійманим незрозуміло, за що ніяк не виникало, і Інуї піднявся на ноги, намагаючись втекти. Голова свербіла від падіння і він дещо утримував рівновагу. Але на виході на нього вже чекали ще кілька хлопців. Він стомлено видихнув, потягуючи закривавлені губи вгору.