Розділ 5

Яскраве сонце сліпить очі. Бажання встати і закрити шторки було надто лінивим для Коконоя. Птахи вже починають ранкову пісню на вулиці, щебетаючи голосніше. На телефон надійшло повідомлення.

«Коли повернешся???? Ти маєш час до вечора»
 
  Бажання відповідати на нього не було, як і думати. Не чекаючи багато часу, прийшло ще одне повідомлення, явно від тієї самої людини.

«Не ігноруй мене, інакше за наслідки не відповідаю, тварюко»

  Відповідь: «Іди до біса, я не збираюся прогинатися перед тобою»

    Хаджиме втомлено видихнув і почав підніматися. Позіхаючи, той пройшов на кухню. Будинок був порожнім, що досить незвичайно, адже бабуся Хаджиме завжди була вдома. У холодильнику залишався вчорашній обід, якого торкатися не було бажання. Тому швидко зібравшись, він вирушив до найближчої крамниці.

 Вранішнє Токіо освітлювалося променями сонця ще не повністю. Де-не-де земля ще була вкрита чорною пеленою. Люди вже давно тинялися вулицями, ніби зовсім і не лягали спати. Шкіра покривається мурашками від вітряної погоди. Магазин уже почав виднітись на горизонті. Спокійна музика після входу віддруковується як заспокоєння для душі. Хаджиме бере тільки найважливіші продукти, інше йому нема до чого. Принагідно позіхаючи, той іде на касу.

    Черга невелика, але хвилин на п'ять чекати потрібно точно. Людей було небагато. Звідки не візьми, на вході з'являється знайома шевелюра. З навушниками, що спадали вниз і розпатланими пасмами волосся. Хаджіме помітив, як йому йде такий будній образ. Заплативши за продукти, він подався додому, бажаючи не траплятися нікому на очі. Надворі збирався дощ. А на телефон надійшло дуже цікаве повідомлення.

                            * * *

   Ближче до вечора дощ трохи стих. Вулиця освіжилася приємним запахом. У голові крутилася лише одна думка, яку Сейшу не міг озвучити. Принагідно допиваючи гарячий чай, він хмикнув. З колії думок вибив дзвінок у двері. Інуї відкрив її з невеликою затримкою. Перше що впало у вічі - невдоволення Хаджиме. Без зайвих слів, той увійшов до будинку, залишивши Інуї здогадуватися про причини його різкого візиту.

– Щось трапилося?

– Так, ми повинні детальніше обговорити план. Я дещо довідався, – відповів Коконой на одному подиху, наче тренував цю фразу перед дзеркалом.

   Інуї насупився і зачинив вхідні двері. Не сподобалася йому інтонація почутого. Вони пройшли вглиб будинку і Коконой сів на диван, навпроти Інуї, що стоїть, зі складеними руками.

– У нього є вірний заступник, що постійно крутитиметься біля нього, – почав Коко. – Це може бути невеликою проблемою.

– Ти перебував у цьому угрупованні достатньо часу і не знав, що там є заступник?

– Не роби з мене незрозумій когось: я ніколи його не бачив.

– Що це за зам такий, що не з'являється ніде? – напруга зростала.

– Спитаєш у нього сам, – видихнув Хаджиме. – Я візьму його на себе, тож тобі не потрібно турбуватися про себе. Але не варто забувати, що я не знаю його можливостей. Тільки те, що він любить підставляти.

– Добре, коли він вертається? - Запитав Інуї, звертаючи увагу на одяг хлопця.

- Через три дні. Мені сказали прийти до них через три дні, інакше ... – Той скривився в образі, переходячи на шепіт, але швидко відганяючи емоції глянув на Інуї абсолютно звичайним поглядом.

– Я зрозумів, не думаю що це складна праця. Будеш чай?

   Коконой здивувався такій пропозиції, але відмовлятися не став. Надворі холодно, а він промок, поки біг сюди. І це помітив Сейшу, придивляючись до темного кольору накидки. Роблячи чай, він запропонував йому взяти сухий одяг, а цей покласти висихати.

– Де я його візьму? – відсторонено спитав Коко. Його дивувало те, що Сейшу так легко це каже.

– Йди до моєї кімнати. Коридором і на право. Там є темна шафа, ти одразу її побачиш. Там лежить одяг. Не дорікаю тобі, можеш і не робити цього.

– Дякую за таку щедрість чи що.

– Радий допомогти. – заливаючи окропом чай, відповідав Інуї, зовсім не звертаючи уваги на незвичайний вираз обличчя Коконоя.

   Кімната була темною, промені будь-якого світла майже не проникали сюди. Ввімкнувши світло, в очі потрапила звичайнісінька кімната підлітка. Що дивувало - так це фотографія якоїсь дівчинки, дуже схожої на власника будинку. Єдине фото у всьому домі. У кутку стояла відкрита коробка з червоними підборами. Хаджиме і уявити не міг навіщо вони Інуї. Шафа, яка була потрібна, потрапила на очі майже відразу ж.

– І правду, не так складно. – хмикнув Хаджиме.

   Його дуже дивував той факт, що Інуї так просто дозволив йому пройти до кімнати. І тим паче взяти його речі. Але, можливо, це було довірою. Речі сиділи дуже добре. Статура у чоловіків, як і зростання, були майже однакові. Зручно. Одяг був із дуже приємним запахом. Можливо, це є запах Сейшу. Хлопець струснув головою і перестав забивати її подібним. Незабаром він повернувся до готового чаю. Сейшу літав у хмарах, але порушити хвилинну тишу зумів. На приємний подив, мовчати в компанії Сейшу, Коко не здавалося незручним.

–Який твій улюблений колір? — дивлячись прямо в чорні та повні загадки очей, спитав Інуї.

– Серйозно? З усіх можливих питань, ти спитав саме це?

– Так. – Сейшу трохи подавився від різкості.

– Не знаю. Всі кольори по-особливому гарні. – відповів Коко, глибоко не думаючи. – Інупі, смачний чай, дякую.

– Інупі? – пролетіло в думках Сейшу. Йому сподобалося таке звернення до себе. Але він не відповів, лише відпив ковток свіжого чаю. – Де ти залишив одяг?

– У ванній кімнаті. 

   Інуї підвівся і підійшов до кімнати перекласти одяг, щоб той швидше висохнув. Повернувшись, він уже застав Хаджиме у телефоні, що аналізував велике повідомлення. Продовжувати розмову не було за що. Він просто взяв свій кухоль і почав його мити. Згодом Коконой підвівся і приніс свою. Пальці хлопців трохи зіткнулися. Погляд Сейшу зупинився на тому самому місці, навіть коли Хаджиме повернувся на своє місце. Умиротворення тривало недовго. Задзвонив телефон "гостя". Помалу Коко підняв слухавку і його очі потьмяніли, а куточки губ скривилися. Інуї вперше побачив таку розгубленість. Хаджиме схаменувся і різко побіг до виходу з дому.