Розділ 2

  Ранок видався трохи важким. Голова свербіла від учорашніх пригод. Але незважаючи на погане самопочуття, Сейшу повільно підвівся і пішов вмиватися. Сніданок видався не дуже великим, адже їсти зовсім не хотілося. Тому, як і зазвичай, хлопець зробив собі каву і спокійно спостерігав як піднімається ранкове сонце через обрій та будинки, що найчастіше загороджували весь вигляд.

   Сьогодні за планом один єдиний урок, де вчитель вітатиме учнів із вдалим, для більшості, закінченням першої чверті. Нудна мова, якою не цікавиться практично ніхто. Є лише одна важлива справа, що цікавило Інуї – це подивитись результати. Зібравши всі потрібні речі, Сейшу захопив ще яблуко, як невеликий перекус, якщо захоче їсти.

   Дорога до школи не зайняла багато часу, як і сили. Інуї неквапом заходить у клас і сідає на своє місце. Спілкується він із однокласниками мало, бо вони самі його не зовсім розуміють. Та й для хлопця буде найкраще одному. Так він вирішив собі під час складного періоду. Що ж, 50 болісних хвилин почалися.

                                                                            ***

– Господи. – Перше що сказав Коконой після пробудження. – Скільки часу?

   Будильник не спрацював, що було зрозуміло одразу. Годинник показував майже половину дев'ятої ранку, що означало запізнення на заняття. Зіниці очей розширилися і Хаджиме прокинувся. Бо як пояснити те, що він почав швидко збиратися? Пропустити він не міг, бо останній день перед літніми канікулами.

   Заснув Коко лише під ранок. Втомлене тіло ломило і, як на зло, крутилася голова. Збиратись поспіхом не виходило, через що хлопець іноді кидав цю справу, але повертався з часом, бо обіцяв, що закінчить навчання з гарною відміткою. Важкий видих. І Хаджіме біля виходу.

   Так як він спізнився на автобус, довелося піти пішки. Дорога не була довгою, але й будівля була не близько. Довелося місцями бігти, щоб не запізнитися остаточно. Але все ж таки, Хаджиме встиг до того, як йому мало не поставили відсутність. Але дилема, через зайве навантаження і різку зупинку біля дверей кабінету, у хлопця потемніло в очах і він звалився на підлогу. Всі погляди були прикуті до нього.

– Коконою! Я звичайно розумію ваш потяг до знань, але про себе теж потрібно турбуватися. – стурбовано сказав учитель. – Відведіть хтось його до шкільної медсестри.

– Вибачте, учителю. Я не хотів запізнитись. – відповів хлопець.

   Коридор під час уроку порожній. Ні душі. Тільки й чути голос учителів на різних тонах. За вікном – початок літа. Теплі дні чекають попереду, і як пройдуть ці дні - залежить повністю від самого Хаджиме.

   Легка усмішка виникла на розслабленому обличчі, а строгий погляд пом'якшав. Найцікавіше чекає попереду, особливо розмова про звільнення Коко з банди, в якій немає сенсу перебувати. Але це все буде пізніше, а сьогодні... що сьогодні? Сьогодні є сьогодні. Хаджиме перевірить свої знання в наявності зданих тестів і спокійно піде додому відсипатись.

                                                                                    ***

   Балаканина вчителя та однокласників закривала чудовий звук з вулиці. Нарешті пролунав дзвінок. Усі різко піднялися зі своїх місць та почали виходити з кабінету. Сейшу робив так само. Пройшовши крізь купу людей, що стовпилися, Інуї почав шукати своє ім'я в списку тих, хто склав іспит. Почавши з кінця, і не одразу знайшовши своє ім'я, хлопець насторожився. Згодом він знайшов його. Дивно, що бал був досить високий. Сейшу це втішило, та й настрій піднявся, адже він не очікував такого гарного результату своїх страждань.

   У натовпі хтось кричав від радості, а хтось тихо засмучувався і йшов, змирившись із поразкою. У кожного зараз різні почуття та дорога. Чомусь Інуї зацікавило, хто той розумник, що здав результати найкраще. Не те, що його цікавили б перші місця, але очі самі почали блукати по стенду і пошуком потрібної інформації. Він ніколи не розумів суть цієї "першості у знаннях". Усю увагу привернули два слова, але не зовсім цифри напроти.

– Коконой Хаджиме ... – ніби смакуючи це ім'я, промовив Сейшу пошепки.

   Ім'я здалося незвичним для хлопця, чим зацікавило. Інуї так стояв і дивився на друкований шрифт стенду кілька секунд, після чого з'явилося почуття, що його палять поглядом. Надії, що здалося, не пройшли так швидко, через що Сейшу озирнувся.

                                                                         ***

– Так ось, Коконою, в бійки більше не лізь. – все твердила медсестра. – Це може скінчитися погано для твого здоров'я.

   Коко не сподобалася така зайва доброта у його бік. Почуття, що ним користуються. Він відвів погляд і підійшов до дверей.

– Дякую. – коротко і тихо відповів хлопець, перш ніж відчинити двері і піти.

   До кінця кінця уроку залишалося приблизно кілька хвилин, тож коли Коко відзначили в журналі відвідування, він може трохи прогулятися. Та сама атмосфера, той самий коридор. Ті самі безшумні кроки.

   Нарешті вивісили результати, а точніше – ключ додому та впевненості. Хаджиме не хотів йти в той натовп людей, що зібралися заради свого імені на дошці. Він одразу знайшов ім'я, переконався у своїх словах і зі спокійною душею може йти додому спати. Очі ліниво проповзли по маківках присутніх. На думку одразу вдерлися не дуже добрі спогади про вчорашні події.

– Вчасно. – невдоволено прошепотів Коко.

   Особливу увагу привернули світле волосся у вигляді не дуже короткої стрижки.

– Я десь бачив її ... — все так само продовжував міркувати, пришіптуючи, всі свої думки.

   Інуї обернувся. Світло сині очі зустріли прямий погляд чорних, власник яких не відразу помітив цього.

– Ми в одній школі вчимося? – Прослизнула думка в голові у Сейшу.

– Чорт, а він що тут робить? – озлоблено подумав і інший.

    Секунди по тому, Коко відвернувся, перериваючи зоровий контакт і тим самим, показуючи, що не знає його. Інуї ж нахилив голову лівіше, чим привернув увагу назад. Зіниці Хаджиме стали більшими. Він швидко почав наближатися до хлопця. Сейшу відчув якийсь натяг на рукаві лівої руки. Інстинктивно, обернувшись, він попрямував за Коко, що явно хотів про щось поговорити.