Розділ 24

Мелані лежала у ліжку, втупившись у темний контур стелі, який тьмяно вимальовувало світло від каганця на вулиці. Кімната була тихою, лише годинник на камінній полиці відмірював секунди, що, здавалося, тяглися вічно.

Вона вже п’ять разів перевернула подушку на прохолодний бік і чотири рази змінила позу, але сон так і не приходив. Її думки блукали від листа від тітоньки Берти, яка, здавалося, вважала, що Мелані зовсім не має інших занять, окрім як вишивати їй серветки, до неминучого магічного суду.

Вона раптом подумала про мамині слова щодо «пристойного шлюбу» і раптом відчула, як серце стискається від роздратування: невже її власні бажання мають завжди зважати на гаманець нареченого?

Думки перескочили до Генрі… і його посмішки сьогодні під час прогулянки. Чи він справді намагався щось сказати, чи то лише ввічливість? І якщо це просто ввічливість — чому вона так вперто згадує цей момент?

Ковдра здавалася занадто важкою, тиша — надто гучною, а її власні думки — надто зухвалими для свахи. Мелані зітхнула, перевернулася на інший бік і вирішила, що завтра неодмінно думатиме про все це менше. Але, звісно, вона брехала сама собі.

✦❖✦

Минуло трохи більше тижня від тієї ночі у бальному залі, коли світло й тінь зіткнулися лоб у лоб.

Але це ще не був кінець.

Не для Мелані. І не для Генрі.

Великий зал магічного суду, висічений із чорного каменю, сяяв холодним світлом срібних кристалів, що під високим склепінням мерехтіли, наче заморожені зірки. З усіх боків — Рада Справедливості, старші маги та хранителі рівноваги, які судили навіть найдавніші прокляття.

Сьогодні Мелані стояла не сама. Праворуч від неї — Нейтан, молодий, але вже знаний серед Дев’яти Хранителів Рівноваги за гострий розум і непохитність. Його темно-сірий плащ ледь торкався підлоги, а в руках він тримав сувій із захисною печаткою.

Ще кілька днів тому він думав, що його викликають сюди для якоїсь чергової справи про контрабанду артефактів чи порушення магічних договорів. А тепер — він захищав жінку, яку більшість присутніх уже встигла записати у злочинці.

І що дивніше — з кожною хвилиною, слухаючи уривки справи, він ловив себе на думці, що вірить їй. І вірить не лише через слова Генрі.

Серед суддів був і Симон Вейлан. Його постать, висока й сувора, застигла біля кам’яної колони. Темні очі були прикуто до Мелані.

Його голос пролунав, наче удар грому:

— Вона втрутилася в стародавні плетива й розірвала їх. Вона вбила мого сина. Вона має відповісти.

Нейтан вдихнув повільно і так само повільно видихнув. Ще кілька хвилин тому він думав, що цей суд — лише суха процедура. Але в цьому залі, де навіть повітря здавалося важким, він відчував, що йдеться про щось значно більше. І що в центрі цього стоїть дівчина, яка не опустила очей навіть під поглядом Симона.

Його син — той самий спадкоємець темних магів, якого вони разом знищили.

Нейтан спокійно підняв погляд:

— Ваш син тримав у кайданах темряви трьох невинних, мордував і руйнував їхні душі. Мелані Томас не порушила закон — вона зупинила вбивцю.

Симон зневажливо кинув:

— Ви надто молоді, щоб розуміти, чим загрожує її сила.

Нейтан відповів холодно, без тіні вагання:

— Я розумію лише одне: ніхто з нас не має права мовчати, коли гинуть невинні.

Тоді з лав свідків підвівся Генрі. Його голос, глибокий і впевнений, пролунав у тиші:

— Я знав того, кого ви називали сином. Він був моїм зведеним братом. І він став чудовиськом, тому що ви дали йому цю владу. Мелані врятувала тих, кого ви навіть не намагалися врятувати. Якщо це злочин — то я такий же злочинець.

Очі Симона звузилися, але він мовчав.

— Ви надто сліпі, щоб зрозуміти, що таке справжня сила, — додав Генрі. — Вона не в тому, щоб тремтіти перед темрявою й ховатися за стінами. Сила — у вмінні йти туди, де страшно, довіряючись світлу всередині, яке здатне розігнати морок.

Судді переглянулися. Один зі старших підвівся:

— Досить. Ми чули обидві сторони. Міс Томас залишиться під наглядом, поки триває розслідування смерті Саймона Вейлана. Ви не маєте права залишати королівство Авелон. Засідання закінчено.

Коли світло кристалів згасло, а старші маги залишили залу, Нейтан злегка нахилився до Мелані:

— Це тільки початок, але ми виграли час. І цього разу він не торкнеться вас.

Генрі підійшов і взяв її за руку.

— За тебе я піду навіть проти власної крові.

Симон так і залишився в тіні під колоною, з поглядом, повним ненависті. Але він не зробив жодного кроку.

Він програвав. А вони виходили із залу — удвох, сильніші, ніж будь-коли. Нейтан слідував за ними. Він був представником Джерел — рідкісним магом, що підтримував інших у боротьбі.