Розділ 18

Через кілька днів Саймон надіслав Мелані запрошення на обід.

До листа була причеплена чорна троянда — символ надто промовистий, щоб здаватися привабливим. Пелюстки мерехтіли матовим відблиском, і дівчина мимоволі відчула холод уздовж хребта.

Та попри це її щиро здивувало, що він захотів говорити з нею особисто. У його крижаній постаті, у погляді, що завжди тримав усіх на відстані, раптом промайнула можливість: здалось існувало щось, що змогло б змінити його рішення, змусити бодай відступитися.

Лише Ейрін знала, куди вона вирушила. Подруга пробувала зупинити її, але Мелані була вперта до крайнощів — занадто вперта, аби бодай на мить здатися. Усе, що намагалися вмовлянням відібрати від неї, вона прагнула утримати ще міцніше. Благання діяли на неї зворотньо: чим сильніше просили відмовитися, тим рішучіше вона прямувала вперед.

Вона не могла знати, що чекає на неї за столом, накритим для обіду з Саймоном. Не могла передбачити його наступного кроку, бо на відміну від інших, його доля була схована від її ока. Його нитки — темні, заплутані — лишалися для неї непроникними, наче сам він зумів відгородитися від її дару.

І саме це робило зустріч ще небезпечнішою. Мелані сіла навпроти нього, приглушене світло створювало химерні тіні на його обличчі. Саймон Вейлан, одягнений у темний костюм, уважно дивився на неї — очі холодні, але всередині них жеврів вулкан енергії.

— Я не очікував, що ти приймеш моє запрошення, — тихо промовив Вейлан, злегка усміхаючись.

— А я не очікувала, що ви відправите чорну троянду, — відповіла Мелані, грайливо піднявши брову. — Це мало бути знаком?

— Символи не завжди однозначні, — Вейлан подивився на неї ще уважніше. — Для когось це загроза, а для когось — виклик.

— Для мене це, радше, загадка. Але я тут не через троянду… Ви щось хотіли мені сказати?

Вейлан відкинувся на спинку крісла й склав руки перед собою:

— Ти не боїшся мене, Мелані?

— Я боюся лише того, чого не розумію. А з вами, здається, все просто…

Він нахилився трохи вперед, хитро посміхаючись:

— Тебе легше було «прочитати», ніж тобі мене. Ти вперта й пряма. Але навіть твої сили не можуть заглянути у мій світ — туди, де живе моя магія.

— Темна магія не повинна бути таємницею, — сказала вона спокійно. — Її бояться, тому що її не бачать.

— Її не бачать тому, що не готові зрозуміти ціну. — Саймон провів пальцем по столу, наче малюючи невидиме закляття.

— І яка ваша ціна? — запитала Мелані, не відводячи погляду.

Він мовчав мить, а потім рішуче сказав:

— Усе, Мелані. Темна магія завжди забирає все, що ти маєш. Але часто дарує те, чого ти найбільше бажаєш. Ти готова втратити контроль заради відповідей?

Вона стисла руки, відчула легке тремтіння, але голос її залишився впевненим:

— Я не звикла відступати перед чимось невідомим.

Саймон усміхнувся, а в очах промайнув маленький промінчик цікавості:

— Тоді сьогодні ти дізнаєшся більше, ніж хотіла. Яка справжня причина твоєї цікавості, Мелані… — Вейлан уважно розглядав її, відчуваючи внутрішній спротив її енергії.

— Я не приховую мотивів, — відповіла вона впевнено. — Я хочу, щоб ви зняли прокляття з сестер Вортінгтон. Ви знаєте, що тримає їх під впливом, не дозволяє їм бути собою.

Саймон злегка посміхнувся:

— Це небезпечна гра — втручатися у справи інших, особливо темних магів. Тим більш, якщо ти світла чарівниця.

— Я не боюсь темряви, якщо вона загрожує добру, — Мелані впевнено зустріла його погляд. — А ви? Ви згодні допомогти мені, чи ваша лояльність на боці вашого батька?

Саймон відповів після недовгої паузи, його голос був низьким та розважливим:

— Я не маю боргів перед Симоном. Моє прокляття міцне. Чому тобі так важливі ці сестри?

Мелані трохи пом’якшилася, її голос звучав майже ніжно:

— Вони невинні. Їхня магія могла стати світлом для багатьох, а тепер вона — лише тінь у руках чужої волі. Я не можу дозволити, щоб світло згасло через чиюсь жадібність.

Вейлан замислено провів рукою по столу:

— Ще ніхто ніколи не робив виклик Вейланам. Не зніму прокляття без бою.

— Я прийшла не для боротьби. Мені потрібен компроміс.

Вейлан повільно глянув на неї:

— Ти і справді наївна. Думала зможеш переконати мене зняти закляття?

— Іноді світло й темрява повинні співпрацювати разом.

— Це не той випадок, — тихо промовив Саймон та впевнено встав з-за столу. — Думав ти хотіла розважитися зі мною. Але бачу твої наміри інші. Тобі краще піти. Зараз.

Генрі чекав на неї. Мелані завмерла, щойно зачинила за собою двері маєтку. Туман ще чіплявся до її плаща, а в холі було темно й тихо — але він був там. Сперся на стіну біля сходів, схрестивши руки, з очима кольору грози, що блищали у світлі свічок.