Розділ 12

Поїздка у кареті Вортінгтонів додому була напруженою. Мелані сиділа навпроти трьох старших сестер, які весело перемовлялися про танці цього вечора, а в її голові знову й знову лунав шепіт маскованої постаті. Кожен сміх, кожна мелодія з бальної зали звучали тепер на тлі тієї загрози: «Подивимось».

Коли вони дісталися маєтку й дівчата розійшлися по своїх кімнатах, Мелані залишилася сама у зеленій залі, вдивляючись у бліде місячне світло, що просочувалося крізь скляні шибки.

— Ти сьогодні мовчазна.

Низький голос змусив її здригнутися — хоча вона не дозволила собі цього показати — й повільно обернулася.

Генрі стояв, спершись на одвірок: пальто розстібнуте, краватка розв’язана, звичної насмішкуватої посмішки не було й близько.

— У тебе звичка опинятись там, де і я? — м’яко поцікавилася вона.

— А в тебе звичка блукати й виглядати так, наче бачила привидів? — відрізав він, відштовхнувшись від рами й підійшовши ближче.

Мелані тихо зітхнула й знову перевела погляд на місячне світло.

— Ти стежив за мною.

— Авжеж, — рівно відповів Генрі, зупинившись поруч. — Ти ледь не впала посеред зали Елсвортів. Потім зникла в бічному коридорі й пробула там довше, ніж слід. Я ж не ідіот.

Щелепи Мелані напружилися, але заперечувати вона не стала.

— Я зіткнулася з… — почала вона й замовкла. Скільки йому варто розповісти?

Генрі глянув на неї краєм ока.

— Щось неприємне?

Її губи стиснулися в тонку лінію.

— Скажімо так, мене попередили.

Генрі хрипко й безрадісно засміявся й провів рукою по темному волоссю.

— Що ж. Довго чекати не довелося.

Мелані різко повернулася до нього, вперше по-справжньому насупившись.

— Ти зовсім не виглядаєш здивованим.

Його сірі очі зустрілися з її поглядом — тепер вони були холодні й порожні.

— Бо я й не здивований, — відповів він.

Настала тиша, яку порушував лише рівний хід маятника старого годинника.

Генрі схрестив руки на грудях і сперся на перила.

— Моя мати теж була свахою. Як ти. І вона була хорошою — можливо, кращою за тебе.

Мелані напружилася, не знаючи, вважати це образою чи ні.

— Вона здобула собі ім’я, допомагаючи сім’ям вигідно видавати дочок заміж. Вела свій маленький блокнот про нитки. Знала всі секрети. — його голос став глухим. — Аж поки одного сезону не смикнула не за ту нитку. Комусь не сподобалося, що вона втручається. І вони…

Він не закінчив.

Мелані ковтнула й ледь чутно промовила:

— Мені шкода.

В його очах спалахнуло щось гостре й болісне водночас.

— Вона померла не швидко, Томас. Чорна магія роз’їдає повільно. Ламає зсередини. Тож не стій тут і не прикидайся, ніби ти розумієш, з чим маєш справу. Ти не розумієш.

Мелані повільно вдихнула та видихнула повітря, але не відвела погляду.

— Тоді поясни мені.

Генрі здивовано кліпнув, не очікуючи такого.

— Скажи, хто за цим стоїть, — наполягла вона. — Скажи, що знаєш про чорні нитки. Ти ж явно підозрював це раніше за мене. Тож досить дивитися на мене так, наче я наївна дівчинка, й допоможи мені їх зупинити.

Його очі ще якийсь час вдивлялися в її.

А потім він нарешті гірко всміхнувся й похитав головою.

— Ти й справді не вмієш відступати, так?

Мелані підняла підборіддя ще вище.

— Ні. Не вмію.

На його губах з’явилася ледь помітна посмішка — але очей вона не торкнулася.

— Гаразд, Томас, — пробурмотів він. — Завтра на світанку почнемо. І я покажу тобі, наскільки глибока ця павутина.

Вона різко кивнула.

— Чудово.

І коли вони стояли під місячним світлом у зеленій залі, між ними ще трималося хитке перемир’я, Мелані майже відчувала це: вузол долі, що сплітався все тугіше, тягнучи їх одне до одного — чи то подобалося їм це, чи ні.

✦❖✦

Мелані відклала пензель і уважно глянула на чоловіка, що сидів навпроти. Генрі, як завжди, загорнутий у тінь вечірнього світла, лагодив руків’я меча. Його рухи були спокійні, відточені, але в них не було нічого буденного — радше звичний ритуал, майже молитва.

— Тобі ж не платять за це, — тихо мовила вона. — Ніхто не винагородить тебе за безсонні ночі чи за шрами. Навіть ті, кого ти врятував, ніколи не дізнаються. То чому

ти це робиш?

Генрі підвів на неї сірі очі. У них було стільки втоми, скільки світла.