Розділ 2

Зал для балів у Розголлі сяяв, наче тисячі зірок. Музика плинула крізь повітря, напоєне ароматом троянд і свічкового диму, сміх хвилями котився вздовж танцювального майданчика, а сукні всіх відтінків коштовних каменів мерехтіли навколо граційно та вишукано.

Мелані завжди відчувала, що жодна нитка не буває марною, навіть якщо здається, що вона тягнеться в нікуди.

Вона стояла біля високих аркових вікон, легко склавши руки перед собою. Її нові клієнтки — троє молодих сестер Вортінгтон — уже кружляли в танці. Одна, боязка й тремтлива, чіплялася за руку молодика з розгубленою радістю. Друга, смілива й гучна, вже встигла завоювати увагу двох кавалерів, що спостерігали за нею з протилежних кінців залу. А третя привернула погляд найзавиднішого холостяка вечора — і хоч нитки між ними ледь мерехтіли, Мелані знала: доведеться зміцнити той зв'язок, якщо дівчина хоче втримати його увагу до кінця сезону.

Загалом, вечір ішов навіть краще, ніж сподівалася. Вона дозволила собі рідкісну усмішку, спостерігаючи, як танцюристи кружляють у такт. Тут, серед музики й тендітних ниток магії, які бачила лише вона, Мелані почувалася цілком у своїй стихії. Це було її місце — відчувати атмосферу, підштовхувати потрібні нитки, дбати, щоб її підопічні знаходили не просто чоловіка, а саме свого.

Та тоді вона відчула це — наче крижана смуга вздовж хребта.

Її голова мимоволі піднялася, усмішка згасла. Десь у натовпі хтось дивився на неї. Пильно.

Вона ледве помітно повернула голову, оглядаючи танцюристів, гостей, що юрмилися на краях залу, балкони нагорі.

І десь у глибині залу її чуття зачепили темніший відблиск — немов буря на обрії, трохи напружена й готова вдарити. Вона ще не знала, хто це. І тоді вона його побачила.

На протилежному кінці зали, напівсхований мармуровою колоною, стояв чоловік у темному, бездоганно пошитому костюмі й дивився прямо на неї.

Його постава була розслаблено-обережна, руки складені за спиною, й хоча перед ним проходили інші — кланяючись, сміючись — його погляд не полишав її.

І цей погляд був… дивним.

Не захоплення, до якого вона звикла, й не легка зневага, яку інколи відчувала від матерів-суперниць.

Це було щось холодніше.

Гостріше.

Майже… ненависть.

Мелані зустріла його очі — холодно й стійко, не дозволивши собі ні здригнутися, ні відвести погляд.

Вона його не впізнала — хоча в лінії щелепи, у тій напруженій стриманості було щось ледь знайоме.

Він не був одним із тих холостяків, яких обговорювали її підопічні.

Але його вираз був недвозначний: наче вона особисто завдала йому кривди, і він неодмінно змусить її за це заплатити.

Після довгої миті він усміхнувся — більше схоже на лезо ножа, ніж на тепло — й нахилив голову в знущально-ввічливому вітанні.

Мелані відчула, як напружуються щелепи. Але й собі ледь кивнула — чемно, навіть нудьгуюче — й знову повернула увагу до танцмайданчика.

Нехай дивиться. Хто б він не був — він не її клопіт.

Не сьогодні.

Та навіть коли вона м’яко повела наймолодшу підопічну в черговий вальс, то все одно відчувала на собі його погляд — гострий і важкий, мов клинок.

І щось їй підказувало: цей погляд вона ще побачить не раз.

✦❖✦

Мелані пам’ятала той вечір дуже чітко. Їй було шістнадцять. Осінь. Повітря пахло яблуками й книгами, бо в будинку Томасів готувалися до прийому далекої родички. Мелані випадково почула розмову тітки, яка зітхала, що ніколи не знайде для доньки гідного нареченого — «усі не ті». Мелані зніяковіла, але в ту ж мить у неї промайнула думка: «Нитка, тонка й золота, потягнулась звідкись до чужої долі.»

Вона вийшла в сад, заплющила очі — і відчула: зв’язки між людьми та подіями. Прозорі, теплі, тремтливі. Хтось шукав, хтось боявся, хтось тікав. Але одна пара ниток поволі наближалась. Вони ще не зустрілися. Але були вже сплетені.

Наступного тижня в гості до їхнього маєтку приїхав молодий лікар — і за кілька місяців ті двоє побралися. Мелані нікому не сказала, що знала ще до знайомства, що вони — призначені.

Відтоді вона не могла не відчувати ниток. Деякі — м’які, лагідні. Деякі — рвані й небезпечні. Але саме тоді вона вперше зрозуміла: вона — не просто добра порадниця. Вона — ниткарка, візерункова. Сваха, що бачить шляхи сердець.