ПЕРЕДМОВА

У кожного з нас є нитка. Вона тонка й тремтлива, непомітна для звичайного ока, — але саме вона зв’язує нас із Полотном світу.

Для більшості людей нитка спить усе життя. Вони живуть і помирають, не знаючи, що кожен їхній крок залишає слід на величезному ткацькому станку буття.

Та є ті, хто пробуджуються. Ті, хто бачать плетиво ниток і здатні його змінювати. Їх називають по-різному: ниткарі життя, що лікують і розплутують вузли хвороб; ткачі тіней, які маніпулюють чужою волею; стражі полотна, котрі стоять на межі світла й темряви, оберігаючи рівновагу; провидці, які зазирають у нитки майбутнього; й ткачі стихій, що змінюють саму природу матерії.

Вони народжуються серед нас. Живуть поруч. Ми їх не помічаємо.

Бо світ магії приховано сплітається з людським. І навіть серед магів завжди є вибір: світло чи темрява?

Одні використовують нитки, аби творити й рятувати. Інші — щоби руйнувати й підкорювати. Але жодна нитка ніколи не рветься зовсім.

Бо всі ми частина одного полотна.

Серед магів ниток дуже рідко народжуються ті, кого називають Візерунковими — ті, що бачать не лише нитки життя й відчувають їхнє світло, а й здатні розрізнити візерунок долі. Їхнє чуття настільки тонке, що вони розпізнають найменші зміни у зв’язках людей, вгадують приховані почуття, страхи, бажання й навіть бачать можливі роздоріжжя майбутнього, не нав’язуючи його.

Візерункові не пророкують майбутнього напряму, як Провидці, і не втручаються грубо, як Темні Ткачі. Їхня місія — розплутати вузли й допомогти людині вибрати власний шлях. Вони рідкісні, адже їхній дар вимагає бездоганної рівноваги й великої внутрішньої сили: бачити й розуміти — але не змушувати.

Вони залишаються світлом у темряві, навіть коли інші вже давно втратили надію.