Дракончики та інші чешуйчасті моменти

Машина плавно  зупинилася перед на стоянці перед будівлею де була соя студія. Марина не поспішала виходити.

— Марино, ти ж запіמнюєшся? — нарочито ввічливо нагадала я.

Вона нервово теребіла пасмо волосся, кидаючи томні погляди то на Сержа, то на Влада.

— Може, ввечері зустрінемося? У кафе сходимо, всією веселою компанією? — відповіла  солодким голосом (ну чи вона так думала, що він солодкий).

— У нас з Асею плани, — відрізав Данило, чітко виділивши моє ім’я.

— У мене зустріч, — буркнув Серж.

Влад, занурений у власні думки, ледь не став жертвою «випадкового» позбавлення кінцівки шляхом захоплення Марининими чіпкими рученятами…

— Владе, а ти чим увечері зайнятий? — томно спитала вона.

— З Ланою зустрічаюся. 

Марина надула губи:

— Шкода. Я подзвоню Насті, домовимося, коли ви будете вільні — перетнемося, відпочинемо!

— Навряд чи, — усміхнувся Данило. — Підготовка до весілля, розумієш, вільного часу взагалі немає.

Марина зблідла так, що її тональний крем, здавалося, зажив окремим життям і став схожим на захисну маску для сноуборда під час завірюхи.

— Ой, ну звісно! Весільні клопоти… Настю, чекаю на запрошення на весілля! — фальшиво засміялася вона, вислизаючи з машини.

— Це що зараз було? — запитав  Серж.

— Якщо ти про Марину, то радій, що вона пішла. У неї хобі — полювати на багатих наречених. Торік вона місяць ходила за одним хлопом, доки не дізналася, що його «мерседес» у глибокому кредиті. І все, одразу кинула  хлопця.

— Я не про це, — Серж раптом став серйозним. — Про ваше весілля.

— Яке весілля?! — засміялася я. — Можете бути спокійні, ваша королівська величність! Ніхто не претендує на тушку вашого друга. Данило просто так ляпнув, щоб Марина до нього не чіплялася! І взагалі, не морочте голову моїй подрузі — ви потім звалите в невідомому напрямку, а вона страждатиме. До речі, вона теж не любить ящір… ой, драконів! У жодному вигляді!

— Вона доросла, без тебе розбереться, — холодно відповів Серж.

— Досить! — рявкнув Данило. — Асю, залиш книгу будь ласка, хочу детально ознайомития. Ти казала, що ми можемо звернутися до маминої подруги,  ну та що ніби чаклунка?

— Так, але вона за сотню кілометрів звідси, і вона не чаклунка, а так ,таролог. До речі, о третій годині ми зустрічаємося з Назаром, я дуже прошу всіх бути присутніми.

— Пізно охорону викликати,і жалітися брату — усміхнувся Серж. — Ти з доброї волі пів дня з нами прокаталася.

— Тобі Марина випадково дверцятами голову не прищемила? — огризнулася я.

— Може, нам із Владом вийти? — проворчав Данило. — А то ви поводитеся як одружена парочка.

— Ще чого! — огризнулася я, остаточно розпсихувавшись. — Я ж бо за тебе заміж збираюся!

— Ага, значить, правда!

- Серже, заткнися! — гаркнули ми з Данилом в унісон.

Я вилетіла з машини на емоційному зльоті й попрямувала до студії — добре, що до заняття залишалося пів години- заспокоюсь ще.

Щойно Настя вийшла, у салоні машини на кілька хвилин запанувала тяжка тиша.

— Що дізналися? — порушив мовчанку Влад.

— У цьому світі релігію міняли частіше, ніж ти шкарпетки вранці. Але в давнину існувала одна богиня, яка відповідала за долю. Її звати Макош, — сказав Дарон. — Проте не факт, що це саме наша Доля.

— Ти справді хочеш із нею одружитися? — втрутився Серж.

— З ким? Із богинею?!

— Та кинь ти, я ж бачу, як ти на неї дивишся.

— Ти краще про свою Настю думай! 

— Доведеться пояснюватися з Ранірою, — зітхнув Серж.

Влад закотив очі:

— Ти серйозно? Невже ці дві Насті…

— Саме так, — похмуро підтвердив Дарон і вийшов з авто. Він вирішив посидіти на лаві і почекати Асю. 

     Урок закінчився. До зустрічі з Назаром залишалося пів години… Потрібно терміново навести лад у власних думках. Уся моя життєва течія до цього дня була спокійною і розміреною. А тут за кілька якихось днів усе перевернулося догори дригом. Спершу ці дивні хлопці. На вигляд ніби нормальні...., але ж раптом весь розрахунок якраз на те, що я наївна дурепа? Хоча, як тоді пояснити те містичне шоу з рамою дзеркала? Потім цей Антон — от звідки його нечита виштовхнула на мій шлях? Мені завжди вдавалось уникати подібних неприємностей. Та й битися я особливо  не вміла, попри всі мамині старання навчити мене хоч якимось бойовим мистецтвам.Не скажу що повний нуль, але ж і не Брюс Лі. І що  маю тепер? Я, як якась Рембо, відмутузила хлопця й навіть не задихнулася! Може, мамина суворість і справді не була марною… Що взагалі коїться навколо? Якого страуса я їм взагалі допомагаю?!

Варіант перший: я їм не вірю ні на йоту, але допомагаю. Висновок — я остання ідіотка??? Ні, просто цей… цей Данило… здається, я конкретно влипла і запала на нього. А він що? Він побуде тут, а потім візьме і полетить у свої незвідані світи, залишивши моє серденько розбитим на дрібні крихти. Стоп. Здається, таке в моєму житті вже промальовувалося. Хрещена колись казала, що інколи треба бути твердішою із собою, аби інші не мали шансу тебе поранити. От я й буду…

Ну чи варіант другий: Данило мені подобається — і це факт.  Він рано чи пізно зникне — це теж факт; і те, про що вони розповідають — чиста правда. Якщо все так, то події останніх днів дивним чином  переплітаються в єдиний ланцюжок: поява містичної рами в моїй студії, ці хлопці, та ще й мій братик Назар, який теж шукає подібну річ і торочить про якогось бога, що в цій заплутаній п'єсі грає роль головного лиходія. А це означає, що Назар у смертельній небезпеці, бо його вибуховий характер і надмірна самовпевненість до добра не доведуть. І під загрозою не лише він, а взагалі все людство! Ха - привіт Апокаліпсисе, ми тебе зачекалися....От тільки грати роль супергероя в мене немає жоднісінького бажання. До того ж, з кожним днем мене тягне до цього зухвалого Данила все сильніше. Що робити? Запитань мільйон — відповідей нуль! І як, скажіть на милість, шукати ту богиню, яка взагалі невідомо де? Звалила в туман, а тепер розгрібай за нею і страждай… Добре, почнемо спочатку, з дзеркальної рами.