Пролог

Тіні повільно густішали в кутках, наче сама прадавня темрява жадала поглинути останні, криваво-червоні промені призахідного сонця.

— Часу майже не залишилося… — голос Сардора прозвучав приглушено, майже пошепки, але в кожному його звуці дзвеніла безвихідь.

Його втомлений погляд ковзав по розкішному буйству барв за вікном — у саду палали алі, золоті та глибокі сині відтінки. Її квіти. Ті самі, які вона колись саджала власноруч і так гаряче любила…

— Але ж це міф! — із глибини кабінету, наглухо оповитого напівтемрявою, лунала різка, натягнута як струна відповідь. Дарон сидів  у кріслі, його молоде обличчя повністю приховувала тінь, і лише теплий  відблиск язиків полум'я з каміна вихоплював до білизни стиснуті кулаки. — В жодному літописі немає  згадки про «нитки». Хто взагалі довів, що вони існують, а не є вигадкою божевільних фанатиків?

Сардор повільно розвернувся. У його темних очах читався не просто розпач, а важкий, липкий біль із присмаком неминучості чогось невиправного й жахливого.

— Що ти взагалі знаєш про Долю, Дароне?

— Те саме, що й усі інші, — син імператора кинув важкий погляд на стіну де висіла картина . — Вона була у вищому пантеоні, а потім просто зникла. Її храми давно зруйновані до фундаменту, а ім'я стерте з пам'яті поколінь. Навіть саме її існування сприймається тепер, виключно як красива легенда.

У цю хвилину вогонь у каміні несподівано яскраво спалахнув, вибухнувши снопом іскор, і наполовину вихопив із пітьми величне полотно, що висіло напроти столу Сардора.

  На ній була вона. Жінка неймовірної, майже неземної вроди у темно-синїй оксамитовій сукні, що облягала стрункий стан, немов друге тіло. Золоті та смарагдові нитки перепліталися на її ліфі у вигадливі, містичні символи, які нагадували давно забуту прадавню мову богів. Висока складна зачіска, сяюча тіара й тонкий срібний ланцюжок із витонченим кулоном-драконом завершували образ. Але головним її скарбом були очі — яскраво-зелені, небезпечні й принадні. Як отрута. Як висока трава після грозового дощу, на якій мерехтять краплі ранкової роси.На неосвітленій, прихованій у тіні половині картини стояв чоловік. Імператор Сардор. Але зовсім не той осунувшийся чоловік, що стояв зараз перед Дароном. Там жив молодий володар — із хижим, пропаленим вогнем поглядом бездонної прірви, здатним спалити цілі армії. Обличчя справжнього мисливця й хижака, готового розірвати кожного, хто наважиться хоч на крок наблизитися до його скарбу. Проте навіть крізь полотно проступала дивовижна ніжність: із якою неймовірною дбайливістю він притримував за талію свою жінку.Трохи попереду них стоял маленький темноволосий хлопчикроків шести. Він усіма силами намагався виглядати суворим і неприступним, наслідуючи батька, проте в глибині дитячих очей грайливо ховалися іскорки непосидючих смішинок. Лівий бік хлопчика яскраво освітлювало камінне полум'я, а правий тонув у густій, оксамитовій темряві, через що образ здавався майже містичним, нереальним. Цим хлопчиком колись був Дарон,який ще не втратив маму і жив своє щасливе дитинство.

— Колись прадавні боги вирішили дати своїм дітям право самостійно створювати нові світи й вести їх шляхом еволюції, — тихо промовив Сардор, піднімаючи руку. Кімната раптом наповнилася м'яким, пульсуючим зеленим сяйвом. У повітрі, просто над їхніми головами, почали оживати крихкі голографічні картини минулого: грандіозні всесвіти, що розсипалися на попелясті крихти від власної недосконалості та жорстокості.- Кожен із вищих богів створив  щось своє.

Дарон знав цю канонічну історію напам'ять. Але тепер, у цій задушливій напівтемряві кабінету, вона звучала зовсім інакше — моторошно, вагомо, як вирок.

— Наш світ спочатку створив бог Рок, — продовжував імператор, і голос його лунав дедалі глибше. — Тоді тут панували лише дикі, кровожерливі істоти, що безперервно знищували одна одну, та перші темні маги, які робили те саме заради забави. Світ кишів болем  та гарячою кров'ю, хоча й залишався дивовижно прекрасним у своїй дикій первозданності. І от, коли створіння Рока винищили майже все живе, всесвіт почав агонізувати. Йому швидко набридла ця кривава іграшка, і він просто кинув її напризволяще.

Сардор зробив коротку паузу, збираючись із думками.

— Тоді Доля, молодша сестра Рока, зглянулася над цим попелищем. Вона власними руками відродила світ із руїн, вдихнувши в нього нове життя.

Перед очима Дарона видіння змінювалися одне за одним: безкрайня мертва порожнеча, перші кволі люди, що тремтіли від жаху перед обличчям стихій...

— Вона любила людську расу понад усе. Світ, який вона створила і де правили її закони, був населений переважно людьми. Цей світ називається планета Земля . Але час ішов. Розвиваючись, люди ставали все більш жадібними, жорстокими й черствими, — голос Сардора налився холодною сталлю. — Тоді вона відібрала найблагородніших людей з щирими серцями, зі свого світу та перенесла їх сюди, а на Землі  магія зникла. Ті хто залишився у світі Долі, відкотилися у своєму розвитку на багато століть назад і почали все з нуля.Тепер на Землі немає магії, але є технології.

У повітрі промайнув новий примарний кадр: похмурі людські постаті, оточені хижими звірами чужого світу. Гострі кігті, криваві ікла, невідворотна смерть.Потім перші авто, літаки, кораблі..

— Проте переселенці, що опинилися у покинутому світі Рока, виявилися занадто слабкими. Вони ніяк не могли протистояти місцевим хижакам-велетням. І тоді Доля дарувала їм другу сутність — перетворення на драконів. Істот, чиїй силі й люті не було рівних у всьому просторі, — видіння змінилося в повітрі на золоті лускаті тіні, які затулили уявне небо.  Розкішна ілюзія величних крилатих звірів закружляла під самою стелею кабінету,  — Наймогутніші з них стали золотими драконами. Вони і  заснували нашу Імперію.

Дарон напружено вдивлявся  в ілюзію. Увесь його світогляд тріщав по швах: те, що він вважав гарною казкою для виховання спадкоємців, виявилося жорстокою, кривавою реальністю.