Два світи. Документ створено ‎3 ‎березня ‎2023‎ р., ‏‎3:56:35

Київ солодко позіхнула. Виглянула у вікно. Там майорів жовто-блакитний стяг на фоні блакитного неба.

• Ти диви, - Київ розминала пальці і озирала горизонт, - жодної хмаринки.
• Невже?
• Так. Глянь, сонце пече навіть, а ще ж тільки 10 ранку.

Крим привстала на пальчики, щоб побачити краєвид. Вона була заспана, зовсім ще не освоєна в будинку, де провела дитинство, але в якому зараз все змінилось.
Деякі кімнати об’єднали, зробили просторішими. Частину будинку знесли після пожежі… зараз там зводились нові стіни, але в іншому плануванні.
Потроху вона відкритими очима таки побачила чисте небо. Мирне чисте небо.
Крим зітхнула. Київ, не обертаючись, промовила:

• Що, все стара картинка перед очима?
• Так.

Київ ще постояла, але сонце вже не вабило. Спогади найважчого березня увірвались в думки.

• Я піду кави зварю. Донька прислала. «Крейзі мама» називається.
• Добре. – Крим дивилась крізь сльози на сонце. Вона не розуміла чи то від яскравого світла, чи від споминів. Горизонт став різким та чітким, потім затьмарився від повноти сліз в очах і враз знову став чітким та ясним, а сльози вже ринули вниз по її щоках. – Доню моя, Маріупалс, донечко моя… - вона губами шепотіла слова, думки губились в споминах наскакуючи одна на одну…

Почувся наростаючий гуркіт. Наче вбивчі дрони знов тут кружляли. За мить у вухах Крим почула різкий свист і земля здригнулась під її ногами…

Спогади були дуже реалістичними.

Вона відійшла від вікна. Подивилась у дзеркало. Там стояла змучена жінка, яка все ще чекала на своїх дітей.

• На.  Тримай. – Київ протягнула горнятко. – Цукору поклала багато, щоб ти відновлювалась.
• Дякую. – Крим обняла пальцями гарячу глину. Зробила ковток. Кава обпекла губи, зуби ледь не сипонули від вогню. Жінка зі свистом втягла в себе повітря.- Ти що туди перцю сипонула?
• Ні. трішки м’яти додала.
• М’ята в каву?
• Ну.
• Ти здуріла.
• Так помогло ж?
• Угу.

Вони обидві сіли близенько до підвіконня. Київ пригорнула сестру до себе:

• Вони всі відновляться. За рік-два. Побачиш. Всі твої діти. Як і мої.
• Так. Авжеж.

Дзеркало відобразило їх спини. Скло потроху забриніло. Вогонь метнувся по площі, але не зміг вирватись зсередини.

Сонце підбилось вже майже під 12 годину, коли Мару прокинулась. Поряд нікого не було. Чому це перервалось? Що не так? Де він подівся? Який зараз рік, вимір?
Мару увімкнула візіон та поклала до рота гумс. Тепло відразу прокотилось по всим тілам і вмило зсередини всі енергетичні потоки. Щільний захист АТ збовтнувся, по ньому пробігла хвиля і відрижкою щось густе кавкнулась назовні в Ментал, там розпорошилось пікселями, пофасувалось і знов, вже очищене, повернулось в АТ. Від густини пил ще метався вишукуючи полярності, які йому б підійшли, але прибиральники МТ швидко спровадили шлаки в окремий корпус.

Голос з візіону світився жіночим голосом, додавалось мерехтіння іншої жінки, згодом влився темно-червоний бас чоловіка і Мару побачила знайоме обличчя.

• Так ось я де. Ну що ж, татусь, привіт.

Мару вимкнула екран і вибрала відповідний навколишньому світу одяг. Клацнула ще раз пальцями по вібропульту, перемкнула внутрішнє середовище на зовнішнє і опинилась в милій кав’ярні. Навколо люди навіть не помітили, що вона з’явилась. Всі були захоплені майстер класом по в’язанню. Мару відкинулась на спинку зручного крісла. Робот шаркнув звуком виклацнувши меню на монітор. Дівчина ткнула пальцем в повітря, визначаючи сорт молока і стала далі спостерігати за уроком.

Кілька дівчат виглядали якось не по –тутешньому. Чи то їй здалося. Мару стала спостерігати за ними. Зграйка дітлахів щось перепитували і майстер знову повертала назад розмову, перелистувала екран та допомагала тримати спиці в руках.

В цей час дівчата завмирали і чекали на відтворення уроку далі. Якийсь хлопчина потягнувся за схемою візерунку і випадково зачепив клубок. Той впав на підлогу, покотився, розпускаючись білими нитками по темній підлозі. Ніхто навіть не ворухнувся з дівчат, коли клубок прокотився мимо їх ніг.
Омелько, вибачаючись, метнувся поміж дівчат і упіймав клубок.

Він підвівсь, майже впритул до дівчини, яка стояла між двома подругами. Очі хлопця та дівчини зустрілись на мить. І тут все змело вітром, Мару вже розуміла, що відбувся якийсь баг. Вона просто тримала картинку в думках. Світ знову мигнув, дітвора перепитувала, голоси не потрапляли в картинку, але поступово все стало на місця. Урок продовжувався.
Парубок стояв навпроти дівчини. Мару спостерігала далі.

Цікаво було це. Чужі життя тільки починались. Буде цікава історія, яка розкинеться на тисячоліття. Цікаво, які завдання спочатку в цих?

Чийсь голос тихо прошелестів:

-Ота , бачиш, вона мерехтить в просторі.

-Бачу.

-Фіксуй її.

-Ок.

Мару повернула вухом у простір, там дійсно одна з трьох дівчат мерехтіла. Значить їй не здалось.

Вона ще не бачила тих, хто стежить. Вона потягла ніздрями повітря. Увімкнула посилювач. Шоколад, кава, тістечка, ваніль та якісь незнайомі прянощі. Вона посилила ніс ще, майже на максимум. Навіть запах шерсті в клубку почула. Майнув ледь чутний дим та солярка.

• Чортяка. – Мару задоволено посміхнулась. Все в руки само йшло. Вона втяглась зсередини, обвила кілька разів енергетичну мотузку навколо руки. Тримаючи як лассо ланцюговий потік, який світився барвами колючого дроту, Мару, метнула його в простір на звук шелесту. – Давай, засранець, йди сюди.

Люди навколо не бачили цих астральних битв. Лише десь сильніше потягло смаленою гумою. Чортяка мінився та тлів, щоб роздмухати вогонь і здохнути тут, але не встиг. Мару кріпко тримала його в чіпких лапах кажана.

• Що, пекельник, думав спопелив мене?
• Я не хотів.
• Та ну?
• То не я.
• Авжеж ти.