Велетень.

• Як би ти, хотіла, щоб тебе назвали?
• Не знаю.
• Але ж ти дівчинка і вже зараз повинна думати про все принцесне, все, що тебе оточуватиме, гарнюнє та рожеве…
• Те, що я буду народженим дівчинкою, це ще не зовсім точно. Навіть якщо точно, то це не привід для глузування.
• А я й не глузую. – А888 вишкірився всима акулячими зубами в три ряди.- Я просто відкрито насміхаюсь з того, що предводитель, бувший вояка, гроза всих богів та демонів, буде няшний та в бантиках.
• Сумніваюсь. Бантиків точно не буде. І взагалі, що за гендерний поділ?- С7кинувся велетень розчепіривши руки і ледь стримався, щоб не ухватити за зміїне горло дешевого блазня.  
• Та я ж нічого.- відідвинувся про всяк випадок змієвидний.-  Це ж людське і по Правилах. Інакше ж ти не виконаєш чергове завдання. А Мати,  – Регіт вирвався з пащеки і сколихнув вершини гір на планеті та скотився до низу в долину стрімким потоком снігу.- Мати, вона тоді буде ой як незадоволена. І до того ж ти…

Браваду не вдалось закінчити. Небесна Брама розверзлась і  оратора засмоктало до черевини Неба для подальшого інструктажу. Черга мовчала. Згодом чийсь голос пролунав у тиші:

• А й справді, татку, якщо ми залишаємось тут з полегшеними завданнями на потім, в майбутньому, то ти й правда будеш дівчинкою за це?

В Просторі стало кисло та гірко, наче в банці з задавненим кисляком, де вже сіра пліснява вкрила поверхню того, що колись було сметаною. Всі відчули настрій того, кому задали питання. Та прозвучало інше:

• А що у вас щодо дівчинки якісь упередження?
• Та ні. Кажуть, що сил бракне фізичних.
• А про Дух нічого не сказали? –  запитав знов Велетень, ховаючи усмішку, бо аж очі сльозились від того, що змієвидного так раптово зірвало з місця і він не встиг згрупуватись.
• Дух. – Дсі дружно сьорбнули носами втягуючи сморід кислих вершків, який ніяк не розвіювавсь і наче аж посилювався, - Дух крепкий, тут не забереш.
• І не додаси, - хтось крізь сльози сміху вичавив з себе тонким голоском, -бо далі нікуди.

Воніща стояла така, що за брамою увімкнувся автоматичний потік свіжого повітря, щоб не роз’їло озоновий шар. І почулись голоси:

• Треба буде зрадницький настрій вивіряти ще в тому світлому коридорі та на пересадках, щоб не смерділо. Давно вже такого не було.
• Так то ж настрій звичайних вбивць з боліт. Ти ж нотки розрізняй. Від того нудить, а цей тупо вбиває наповал. 

Відлуння реготу пронеслось з обох сторін Брами. Змієвидний посоромлений збирав шматки завдання і потім скотився до підніжжя гір та поповз геть.
Він давно вже був на заслуженому відпочинку та давив пацюків по норах, але час від часу його все ж використовували для нових зрадницьких вірогідностей у якихось вимірах.
Тим часом прозвучав голос.

• Ти готовий?
• Ні. Але починаймо.
• Добре. Дивись, ось тут соняхи, поле соняхів. Бачиш?
• Та бачу. Ти мені суть завдання розкажи.
• А що я розказуватиму. Ти народишся дівчиною. Твої батьки якраз народжені за 10 років після війни. Але ти будеш знову жити в воєнний час.
• О! Так я знову в війну?!-  Радо вишкірився велетень та стукнув кулаком об долоню,- я гадових синів голими руками. Я пішов? – він розвернувся вже йти геть.

Білоблідий з зеленавим відтінком  А 555 махнув рукою:

• Ні. Ти в тилу. У війну ти  – «блакитний метелик» на жовтому соняховому полі, який своїми крильцями повинен змінити хід війни. Останньої війни.
• Я хтоооооо? – В повітрі запахло озоном, дикий погляд метнув блискавку в сидячих, а вказівний палець вперся і екран, який увігнувся під тиском і ось-ось ладен був лопнути, - Ме-ме-ме-те-лик? – голос зчавлено заметався в прірві пекельної горлянки велетня і ріжучи слухові канали присутніх вирвався назовні через спазмований тунель наче якийсь демонський скрегіт скрипки у відчаї.

Вени на горлі, скронях та  лобі здулись так, що багряний колір став би просто блідим в порівнянні з кольором обличчя, яке розум та свідомість намагались перетворитись на запитальне, як і доречно в таких випадках перед відправниками, але виглядало це так незграбно, що в А 555 посипались кінцівки та весь фасад обличчя порепався від хвилі гніву.  Інстинкт Воїна вже вирвався назовні і роздирав всі сили стримування поки не понадлущував їх всі. Тільки тоді очі велетня звузились і стали мов щілини. Чоловічки ще горіли яскравим червоним полум’ям, але вже не обсмалювали пір’я присутніх охоронців. Ті, знаючи натуру велетня, прикрились щитами попереду і тепер, відставивши щити вбік, як і потрібно по правилах охорони, нагадували собою дзеркала у чорних рамах з обсмаленого пір’я.

• Ви що, хворенькі чи просто вже набридло жити?- Вже спокійніше перепитав велетень. - Про комах розмови не було.  
• Та заспокойся. Ти -дівчинка. То А 555 творчість увімкнув. – Б 666 ожив лівим ликом, яким до цього дрімав і прошипів до А 555, - я тобі казав, не сунь зараз свого носа, - і, паралельно звернувсь до запрошеного, - річ серйозна. Охолонь. Душі світлих дітей знову ненароджені.  Твоїх теж. Сам бачив. Одного вдалось залишити. Але якщо так піде й далі, то марно сподіватись на зміни. Програма системи записана так, що ти мусив бути звіром та йти на смерть і вести на вірну смерть воїнів, щоб зберегти власну територію від нападів. І щоб діти твої та нащадки жили далі нормально.
• Так, і я свідомо йшов на це! Як і всі вони! І це вже було двічі! – Він гнівно скинув руку вбік і тицьнув в пішого зараз вершника як тільки той розкрив рота. - Заткнись!

Рудий замахав руками перед  своїми трьома лицями показуючи, що він геть і не думав це казати, але словами таки вдавивсь і тепер сидів покашлюючи та попердюючи  четвертим обличчям позаду від кипіння невикинутої енергії. Та кинути фразу про те, що «Бог Трійцю любить»- означало б нажити пекельного ворога, який міг вигадати спосіб його знищення попри невмиручість.
Велетень тим часом вів далі:

• Ви гарантували мені, що то було останній раз і я можу цілком спокійно пускати в світ нащадків. І ось знову. То як же так?
• Не забувай, що ми вічні, знаючі, але і ми не можемо передбачити всього. Он гада послали шпигувати, бо хто зна, який там буде поворот. А тобі на цей раз потрібно змінити тактику. Тому і так.
• А Мати що?
• Мати не знає.
• Добре. Я сам скажу.
• Ні. Не варто. Це її засмутить.
• Засмутить? – Велетень розреготався. – Скажіть, що вона зі смутком буде вас патрати. Але добре.