Схованка КВ

КВ та Киї дивились одне на одного, вивчаючи та бачачи кожен по-своєму. Киї виявляла зміни за ці мільйони років у КВ,  а КВ намагався проникнути крізь завісу з мерехтливих енергопотоків в саму середину Киї, бо йому потрібно було ідентифікувати її, з чого вона, хто вона і як її можна позбутись чи навпаки змотивувати на те, що йому було потрібно.
Киї присіла на інший диван і метнула:
- Розслабся, даремно щупаєш. Ти не знайдеш нічого. Я не хочу показувати, а без мого бажання ти не зможеш нічого відчути.
КВ пирхнув:
- Та я й не намагався. Здалось мені. Кажи, як ти мене тут тримаєш і чому?
Киї посміхнулась.
- А ти не змінився. Лише так, трішки.
- То ти мене знаєш?
- Звісно. Ти ж це я. Вірніше ми обидва –це одне ціле, тільки ти «від’ємний» у своїй суті, а я «додаткова».
- Я завжди був я і немає якоїсь там половини чи якоїсь частини мене.
- Помиляєшся. Я можу тобі це довести. На відміну від тебе, я тебе бачу наскрізь. – Киї знову посміхнулась.
- Ага, тобто я тебе можу знати, просто ідентифікувавши себе- вимовив КВ.
- Розмріявся. – Киї засміялась. – Якраз навпаки. В тебе перетинки не вистачає. Ось,-  вона відтворила обидва знаки, мінус та плюс.-  Бачиш?
- І шо? –Скрививсь КВ, хоча вже й сам розумів.
- І нічого. Тому ти й не знав, що тут є Земля, тому ти увесь час не орієнтуєшся що і де відбувається. В тебе мишлення від’ємне, розумієш, воно увесь час йде паралельно потокам енергій і навіть не здогадується, що взагалі може бути в потоці і не те, що не бачить його, а навіть не відчуває. Не дає тобі відчути. Ти депресивно настроєна особистість.
- Ставиш діагноз?
- Та ну. Просто так зрозуміліше.
- Тому я багато чого не розумію?
- Так, бо ти лінійний, ти закритий, ти плаский і всесвіт бачиш лише в одній стороні, хоча в безкінечності вимірів та всесвітів.
КВ прямо відчув, як сповзає на гумці його корона соромітливо десь униз, бо все полетіло шкереберть. Він відчув себе такою безпорадною щільністю, що аж посірів.
- Та ну, ну..- Киї провела рукою по субстанції,- не сірій, це впливає на імунну систему,- вона захихотіла і лукаво глянула на сірість, - а знаєш що, Ваша Сірість, давай-но поєднаємо наші вміння. Здається мені, що тобі буде цікаво.
- В мене немає імунної системи. – Тихо кинув КВ. - Що ти пропонуєш?
- Хочеш знати, що таке емоції, відчути їх?
- О,- видихнув КВ, - а ти можеш це показати чи навчити?
- Звісно. Але треба придумати, як зручніше.
Насправді Киї уявлення не мала як, але знала, що цим можна підчепити КВ і використати на користь себе. Ну і, звісно, щось кинути йому натомість. Вона придумає згодом. По ходу справ. Хоча деяка  ідея вже народилась.
- Я тобі зараз покажу картинки з життя. Ти ж бачив люд?
- Я не бачив люд. Я бачу їхню сутність. Вірніше не сутність, хоча це наближено одне й те саме, а структуру та набір характерних ознак течій систем в тілі.
- Ну тоді тобі легше буде зрозуміти емоції. А потім, можливо, й відчути, а не тільки відчувати пеленгатором своїм. До речі, де він у тебе? – І швидко додала,- Куди мені направляти картинки?
КВ «повівся» нічого не підозрюючи, настільки він був одержимий ідеєю вивчити якомога більше нового.
- На поверхні. Все на поверхні. Я вже готовий. Я сам створюю пеленгатори, видворюючи їх на поверхню. Все це хвилями проходить, наче рибки корм таскають з поверхні води і несуть його комусь вниз. Принцип той же.
- Ок. – Киї відчула та навіть побачила, як змінився колір повітря. Воно стало сизе, наче осіннє небо, всі відтінки стали з кожен своїми кордонами, туман чи мла геть пропали, а натомість все було таке, наче чіткість була в 1000 разів збільшена. – Я тобі покажу, як ти мислиш, знаючи люд. – І вона почала говорити, а образи виникали самі по собі наче на екрані. - Ось дивись, є інвалідна коляска. В ній сидить людина. Попереду неї йде людина, яка на канаті тягне цю коляску за собою. Що скажеш?
- Все як звичайно, -КВ вмить проаналізував всі системи життєзабезпечення та склав їх з людським подумом. – Здорова людина фактично в системі утримує іншу людину. Це шаблон.

- Угу. Тепер дивись далі. Якщо повернути картинку, то здорова людина залишається з канатом, яким зачепилась за коляску. А з коляски людина встала і пішла собі далі. Бо це людина, яка тестувала крісло. А здорова людина здивовано дивиться на це все і …
- … вона просто в розпачі, що відбувається.
- Ото ж бо.
- Я теж не розумію. Як так «повернути картинку», навіщо змінювати статус людини, коляски, коли початково це все було зрозумілим. Що ти мене плутаєш?
- Я тебе не плутаю. Це система назвала крісло на колесах інвалідним візком.
- Так воно таким і є! – КВ аж затремтів від перестановки пікселів, які змінювались на ходу по щільності, кольору. – Все ж було зрозумілим. Не може бути так, що все враз зміниться.
- Може. І ти це бачив.
- Я бачив. Я знав. Я майже розумію, що таке бачити. Але ти відчула, як в мене змінились всі пікселі- значить відбулася заміна одного очевидного на інше тобою придумане!
- Можливо придумане на очевидне замінилось? Кому придумане? Кому очевидне?
-Ти хочеш сказати, що одночасно існує два різні світи?
- Не два. Більше.
- Але ж не може людина неходяча встати і піти!
- В твоєму світі –так.
- Хм. – КВ замовк сортуючи всі пікселі, які змінились і проводячи логічний аналіз. – Якщо вихідні дані були інші, то так, визнаю, це можливо.
- Навіть якщо вихідні дані такі самі, але змінюються, то це можливо.
- Але ж … хоча так, можливі.
- Ну от. А як вважаєш, що зобразила перша людина? Якій сказали, що людина в колясці не може ходити.
- Порожнечу погляду, я там взагалі не побачив нічого.
- Це подив. А потім?
- Потім? – КВ відмотав картинки назад, вперед, ще раз назад… так кілька разів. – Здається спочатку спокій, тут інша щільність і фази не такі. А далі більш швидкі коливання та вібрації які змушують повіки очей примружуватись та зменшується рух очей.
- Приблизно так. Це спочатку полегшення, а потім сумнів. Далі.
- А далі різке ототожнення власних частинок першої людини з кріслом. Не з людиною, а з кріслом!
- І що скажеш?
- Хм… Здається предметне направлення на минуле, затримка фокусу на цьому та ще й предметно, аааа- КВ замовк на хвильку, - а ось і ще далі, там якийсь викид пікселів вслід тому, що пішов, цей викид малої сили, але він йде постійно! Перша людина витрачає власні енергетичні пікселі! Але ж та людина просто собі сиділа і встала та пішла.
- Так. «Ніхто нікому нічого не обіцяв».
- Ага. Вони навіть не знайомі. Може то людина відпочивала в кріслі…
- Стоп. Тепер ти бачиш, скільки різних варіантів може бути?
- Так. Але ж я це все ось тут одразу сприймав. Значить це відбулось разом і пов’язане.
- Ні. Це ти так вважаєш, виходячи з даних свого досвіду.
- Так ось же воно тут було і та зміна в складі пікселів та їх стану в першої людини.
- Це все свідчить про те, що перша людина могла зачепитись за візок і все.
- Але ж.. Ну, в принципі так.
КВ замовк. Щось клацав там сортуючи пікселі та закладаючи різні можливості розвитку ситуації.
- Що ти робиш?
- Сортую.
- Та чекай. Ти ж не думаєш запхати всі паралельні реальності в себе? Їм же немає кінця. Кожна мить має відношення вже до іншої реальності.
- От бляха. Точно.
- Ти вчись просто не придумувати чужі сценарії, а жити своїм.
- Всмислі своїм? Я ж сам і є всесвіт.
- Та я в курсі. – Киї посміхнулась. –Але події розгортатимуться так, як ти їх направиш.
- Але ж і зовні події теж змінять мій сценарій.
- Авжеж, але ти ж знатимеш, як керувати далі.
- Як я знатиму, якщо ти мені кажеш не запихувати в себе всі варіанти розвитку! – КВ шалено закрутивсь вихорцями по простору, змінювався спектр фарб приміщення. Світло миготіло від великої кількості відбиваючих поверхностей одночасно відбувавшихся переміщень пікселів у вимірах.
- Та ти для того що не знатимеш просто в той момент роби вибір.
- Вибір?
- Ну так. Щось, що приходить нове, а ти бери й використовуй це. І все. Так, щоб тобі на користь йшло. Тоді тільки твої власні енергії матимуть перевагу та зможуть підстроїтись, навчитись і використати якнайкраще для себе всі властивості нового.
- Нормально. Це довподоби. І що тоді, відбудеться реальність?
- Так. Але не факт, що та реальність, яку ти планував і куди направляв всю свою енергію довго, зникне чи перебудується швидко, або ж іншої людини чи предмету реальність з більшою активною фазою теж може проявитись і твоїй новій реальності.
- Наприклад? –КВ весь знов став приймачем.
- Наприклад, коли я беру ось цю штуку, яку я зробила сама, купувала для неї матеріал виважено, витратила час та все натхнення, то вона має свій потенціал. Він у ній захований. Створюючи її я мала певний намір. Ціль. І вона зараз тебе просто поглине.
Киї натисла кнопку і КВ став схожий на лід. Повітря можна було тепер торкнутись руками.
- Ну як? – Киї дзенькнула легенько по поверхні.
- Як ти це зробила?
- Я просто хотіла. Це дике бажання було.
КВ ніяк не зреагував і не переймався своїм новим станом, але він, як завжди, все аналізував.
- Я не зник, мене не поглинуло, але це дійсно змінило мій стан.
- От. А ще є намір та бажання інших. – Киї притихла. – Якщо вони в цей момент, випустять свої щупальця, то тобі кришка.
- Як випустять?
- Отак. Якщо хтось з твоїх ворогів слідкував за тобою, аналізував твій стан, переміщення і т.д., то вони зараз можуть нанести удар і розбити тебе на шматки і викрасти частину тебе.