Уроборос

Уроборос розлігся на просторах всесвіту і задумався над тим, чи дійсно Киї спопелила Ліхтар Паралельного Життя в усих вимірах.
Якщо так, то скоро, зовсім скоро почнуться ознаки кінця світу і тоді все просто схлопнеться на самий початок.
Невже Киї набридло жити вічно? Ні, щось тут не те. І цей ще Ніщо десь дівся. Наче шугав тут раз на мільйон років, та повертавсь буквально за пару тисячоліть, облітаючи новий виток, але щось затримується.
Може дійсно вже все почалось. Але ж він затримавсь, а потім вона розбила ліхтар. Хоча хто зна, як воно це відбувається. Про це знає тільки Ніщо.
Змій потягнувсь поглядом до місяця. Той мовчазним кратером дивився на око Змія і поволі повертавсь за Землею. Там на Місяці Змій приховав яйце та скриньку. Але наче нічого не було порушено.
Погляд Змія повернувсь на гам голів і поволі третє повіко заволокло погляд, всесвіт поглинув всих разом на деякий час. Вони просто пішли в нуль до часу. Якогось часу. Десь мине сто років, тут же, в цім місці, мине тисячу, а на Землі це буде тільки хвилина. Або все буде якраз зовсім навпаки.
Уроборос витягнувся в нитку, намагаючись обійняти весь простір.
Порожнеча мовчки спостерігала ці даремні потуги. Змій почав вигинатись, метався з краю в край, звивався вісімкою, спіраллю, повторюючи рух планет, то туди, то сюди, наздоганяючи то Місяць, то Час, то Сонце.
Тяжке зітхання його зупинило. Він потягнув ніздрями, дригнув шипастим хвостом, який витяг з пащі і увімкнулось світло нізвідки.
- І? Довго будемо мовчати та зітхати?
«Мовчанка» ще глибше зітхнула. Змій випроставсь в увесь зріст, зараз він наче той Дракон, готовий був смальнути вогнем все, що тільки йому заважає.
- Виходь чи озовись, бо спопелю.
Порожнеча віддалась ехом зітхання. Хвиля печалі та відчаю хлинула звідусіль на Змія. Той аж затремтів від такого шторму енергетичний хвиль. Погойдався на них, смакуючи кожен піксель всесвіту, обнюхав кожну частинку, склав кілька та пожонглював ними, намагаючись визначити їх джерело, але вони просто перли звідусюди, проносились мимо Уробороса, зітхаючи та тремтячи, розтягуючись жалем, ниттям та провиною, знову збирались у хлюпаючі сьорбанки очікування та котились далі шляхом образи, яка вистилала його колючками.
Змій ще якусь хвилю спостерігав. Потім розсік хвостом Порожнечу.
- Ти це випустила?
- Та, я що дурна.
- Що це та звідки, воно крізь тебе плететься. Має твій енергетичний нуль.
- Як і крізь тебе.
Змій подививсь вниз на своє благеньке тільце, яке стало з мускулистого драконячого м’яса і присвиснув:
- Та це капець. Шо воно таке?
- Не бачила такого. – Позіхнула Порожнеча.
- Ей, що ти таке, ти мене геть пожерло та подірявило! – Уроборос метнувся забирати пікселі власного тіла з тих мікрочастинок, які так і кублились та котились далі.
- Ззззз-аааааа-ззззззз-ддддттт-рррр-ііііііі-ссссссссть.
- Чия?
- Тттт-вввв-оооооо-яяяяяааааа- протягнулось звідусіль і водночас нізвідки.
Змій крутнувсь у вихорі, частинки, які він повколупував назад в діряве тіло знову відлущувались та зграєю вороння з клекотом неслось в Порожнечу.
- Та, шо за дурня.- Змій вертівся як вуж на пательні збираючи себе до купи.
Порожнеча байдуже гойдалась продірявленим ситом свого тіла в космічній безодні. Її ставало менше з точки зору повної порожнечі, та водночас вона звідкілясь наповнювалась вже новим змістом Повної Порожнечі.
Змій вихватив ще кілька власних пікселів, покрутив їх, видер з Порожнечі її новий піксель, сяючий ядучим чорним оком, зліпив їх до купи. Цей гібрид почав жерти самого Змія. Гбірид поповз по тілу та заполонив всю систему Змія. Уроборос змінювався та намагався виплутатись зі свого ж плетива. В якийсь момент він хвостом розсік себе напополам. Чорнота заповнила увесь хвостяру до середини. Верх же залишивсь змієвий.
- Ти це бачила. – Змій взвив, зашипів, йому було неймовірно бридко від того, що він тепер подвоєний. Вся його велич враз стала двоїстою і втратила всю суть самовеличі Єдиного Змія Уроборос.
Порожнеча так само байдуже сіпнула енергіями, струшуючи враз змертвілий потік печальних пікселів.
Хвіст став неживий. Уроборос потицяв його мордою, принюхався.
- Дохляк. -Він випростав щупальця-пальці, погладив чешуйки, вони стали сріблитись від дотику. Змій глянув на власні пальці,- яка гидота,- сикнув він, витер об Порожнечу щупальця.
Та прийняла сріблясту суміш, поклекотіла новими частинками, перекинула їх подалі від себе:
- Нащо ти мені цей трупак вмазав, -гидливо поморщилась Порожнеча.
- Там і твої частинки. – Змій вже стирав всю гидоту чорних мертвих тілець, клаптями струшував їх з щупалець та скочував залишки в катишки і відкидав геть в напрямку якоїсь зірки.
Він як міг витер хвоста. Приєднав його до низу, штопаючи нитками долей. Вийшло доволі непогано.
- Я знав, що я природжений хірург. – Уроборос задоволено клацнув хвостом. Почали повертатись управління собою та велич. Але як тільки він вже почав гойдатись у власних хвилях енергетичної величі, як хвіст почав знову чорніти:
- О, ні, ні-ні-ні-ні, - Змій підтягнув хвоста та почав здирати ці кляті пікселі. Натомість відкривались ранами дірки, шматки космічного м’яса кривавим місивом світились в Порожнечі. Змій кометою метнувсь на Місяць, влетів у кратер, дістав скриньку та вийняв щось таке біле, наліпив його на рани.
Місячний серпанок щільно обвив змієвий хвіст, сріблом прокотився по Змієві, змінюючи його структуру. Уроборос сіро-білим Драконом звивсь у Порожнечу космосу і десь щез за чорнотою.
Голови в скрині мовчали. Порожнеча спала. Вона була завжди і заповнювала собою все. Змій повернувсь до скрині з головами. Підійняв ляду та гукнув:
- Ну, вихололи?
Голови мовчали. Він витяг їх зі скрині, плюнув на кожну ядучою слиною, вимірюючи дозу, щоб не змінити їх структуру на власну. Голова кота виплавилась в Андрія. Того, якого бачила Тернапальс. Смерть же просто розчинилась в повітрі залишками черепу, потім з’явились очі, щелепи, вся постать.
- Ти наче змінивсь. – Смерть кинула оком на Змія та  все ще гнівно блимала на Андрія.
- Якийсь ти …. комбінований став. – Андрій з напругою втримував образ людини і щоб не розреготатись, закрив рота і загикав.
- Та перестань вже чавитись, відтворись , - Смерть дала потиличника Андрієві, той погнувсь вперед та шкандибнув на Змія.
Змій не встиг відскочити, як тіло Андрія шваркнулось в нього та розкололо його знов навпіл, нитки долі тріснули не втримавши егрегорську суть.
- Ідіоти, - Змій схопив хвоста та щосили перетягнув по хребту Андрія. Той вмить вкрився клаптиками веселки і замиготів святковими ліхтариками.
- Клоун. – Смерть спересердя плюнула. – Навіжений клоун.
Змій все ще стояв біля калюжки, яка утворилась від ангела, вона здавалась такою ніжною, веселою та сяйливою. З’явились пахощі ладану, троянди, жасмину. Космос відкрився з чарівної сторони. Все засяяло золотом та мереживними витинанками.
- Перестань, тут твоєї пастви немає. Досить! – Смерть підняла калюжу і струснула її як простирадло.
Калюжа вмить показала ікла та клацнула всим тілом.
- Та зараз, аякже. – Смерть закинула калюжу подалі від себе.
Змій все ще прилаштовував знову хвоста до тіла.
- Ти думаєш головою? Він тепер буде нас чатувати.
- Саме так. – Смерть похрустіла кістками, одягла власне тіло. – Мені пора. Треба попорати паству.
- А ти впораєшся? Вони ж не тебе чекають, а його.
- Та ну, чуму ще ніхто не відміняв. Піду у його сусідів покошу. Бо щось занадто їх розвелось і вони всі з трунком, а мені, ти ж знаєш, здоровий спосіб життя більш пасує. – Смерть вишкірилась на Змія, махнула плащем та зникла в напрямку нинішнього виміру на цій же Землі.
- Дались тобі ті дурні. Я б посмакував їнших просто і все. – Змій закінчив операцію і вичавив яду. Злість все ще не проходила, але вже трішки стихла.