Кат- страх.

Теола обіймала дівчину. Ракіта-Рокіта знов поринула в сон. Але тут прийшов її кат- той страх, що стискає горло, коли опиняєшся на вічній самоті.

Він смикнув за ланцюги її звичок і дівчина прокинулась. Темна постать страху стала рухатись на неї. В цілковитій темряві дівчина все ж відчувала ще більший морок цього тіла, наче скеля тисла. Кат навис над нею і схопив за горло. Став стискати шию, дівчина пручалась, зараз вона вже розуміла, що треба не за його руки хапатись та відривати від шиї, вона натренувалась затримувати якомога більше кисню, щоб мозок зберігав думку.

Дівчина підняла руки до його обличчя, де воно мало б бути і нігтями, наче  лезами, махнула в повітрі та цілила в напрямку очей, де їй здавалось вони мали бути.
Очі у страха величезні. Вона точно поцілила. Рухом. Дією. Дивлячись власними очима страху у вічі вона діяла.
Хватка ослабла, вона навіть зробила видих та ковток. Свідок ката адреналін мовчки гепнув її кулаком в скроню і дівчина впала додолу.
Постать ката розвіялась.
Пес скавчав та підійшов облизати дівчину. Він все лизав та лизав скроню, очі, щоку, лоба… Сльози капали з очей собаки. Він своїм рожевим язиком намагався злизати весь біль з її голови.
Дівчина поворухнулась. Пес відійшов у куток і знову сів. Руки не слухались. Рокіта-Ракіта намагалась руками повести вперед, щоб дістати того, хто зараз її чи то цілував, чи то облизував, вона не розуміла хто це та що відбулось.

Пришиблена, дівчина мотала головою, її наче паралізувало і вона схиливши голову набік все намагалась зберегти рівновагу, але падала. Поступово вона зрозуміла, що відбулось. Болю вона не відчувала. Взагалі нічого, нерви були повністю відключені. Око тільки пекло та погано відкривалось. Вона привела себе в рівновагу, коли зрозуміла, що голова так і буде висіти на одному плечі. Так дівчина ступила крок. Другий. І відчула, що вона не прикута! Невже, поки вона була непритомна, кат-страх її відпустив, подумавши, що вона вмерла? Та ні. Він би цим не переймався б.

Дівчина не могла далі думати, бо намагалась не впасти, руками водила вперед, вбоки і обережно ступала підтюпцем, щоб не впасти. Вона відчула тепле повітря попереду себе.
Обережно рухаючи руками, вона стояла і стала відчувати тепло звідусюди. Потім вона почула скуління собаки. Пес тулився об ноги. Майнуло світло. Дівчина обережно, щоб зберегти рівновагу, присіла вниз. Торкнулась пса, погладила його. Стало світліше. Наче сонце грайливо тріпотало з боку в бік. Пес заскавчав ще сильніше і почав крутитись і жатись до дівчини.
Дівчина підняла голову і подивилась вперед, там були ступеньки, нагорі вихід, але там було полум’я. Вони були зачинені і попереду палало вогнище. Сильніше та сильніше.
За полум’ям з’явилась фігура і полум’я покотилось вниз до дівчини з собакою. Дівчина впала на спину, втративши від несподіванки рівновагу. Полум’я закидало її та собаку. Кортизол жахав своєю пекучістю. Нерви бриніли натягнутими струнами.
А звичний зовнішній страх обставин все скидав та скидав палаючу скирду вниз.
 

Теола відчула звук сирени ще здалеку. Вона вже знала, що знов будуть бомби- обставини. Дівчина швидко крутнулась та вкрилась панцирем настільки, наскільки вистачило зараз ще сил. Залізний панцир тиснув, розбомблений бетон стирчаками арматури ще якось тримав краї панциря, щоб ті не впали. Перша бомба впала в річку та здійняла стовп води. Вирва за якусь хвилину знов наповнилась водою. Теола ковтала сльози. Наступні миті –це пекельна суміш, яка розбомбила цілу вулицю одразу і вогонь вирував на зимовому вітрі та нищив усе, що залишилось цілим.

Теола  побілілими пальцями вчепилась в панцир. Арматура від вогню стала червоною і ось –ось могла впасти. Це було вперше. Вперше Ракіта-Рокіта так розійшлась власною енергетикою, що зачепила світ живих та мертвих.

Лють затемнила очі Теоли. Вона десь з надр своєї душі підняла велику силу, повільно випросталась, панцир зломився і дівчина відкинула його в сторону. Вона стояла на вітрі, волосся здіймалось у світлі пекельного полум’я, подерте вбрання тріпалось від суміші холодного та гарячого повітря і враз крик вирвався з її горла, крик скаженої люті та болю!
Теола завила, загарчала, потім звелась на рев тигра і тисячі голосів реву відлунням понеслись по всій країні!
Серця позривались в скаженім тупотінні, намагались вирватись з тіл, кайдани спали, неймовірна лють шаленої сили, набираючи обертів, крутилась в смертельнім танці та поступово перетворилась на гнів-помсту. Більше не було людей. Вся їхня людська подоба перетворилась в істинно звірячу.
Теола, як предок Роду Ракіти-Рокіти вже не вперше вже це спостерігала. Вона була такою. Всі, хто пройшов пекло війни, ставав істинним, тим, ким був до людського життя.

Але все ж вони пам’ятали всі навички того людського життя. Вони навіть розмовляли, думаючи, що розмовляють. Але гавкали, нявчали, шипіли чи ричали… та не говорили тою мовою, яка є людською.

І от зараз, коли бомби, створені помстою, підривались довкола, Теола взяла власний гнів і щосили гепнула ним об долівку.
Собака, вірний страж, Дівчина Ракіта-Рокіта оглохли на мить від цієї сили, що виринала в цім часі. Енергія знищення великої Природи- Матері, вирвалась на волю. Ця сила, яка зараз відкрилась, ця шалена помста знищить кожного, хто бодай подумає про власну знедоленість.

Рід повстав з мертвих. Долаючи перепони, створені людиною, шалений вихор пронизав кожну клітинку Ракіти-Рокіти і вичистив увесь страх. Гнів її скотивсь у далеку глибоку прірву і там вибухнув.

Кат віддалявся. Він знав, що це кінець. Що назад дороги немає. Він знущавсь, давив, тиснув та різав свою рабиню. Він стільки разів це робив, що вірив, що вона вже здалась.

Страх не відає, що за спиною кожної людини завжди стоїть старша Матір, вірний пес, які завжди допомагають подолати первісний страх- невідомість.

Поки страх сковував, Рокіта-Ракіта ставала лютішою, сильнішою. І от сьогодні вона вибила йому його страхові очі. Але він думав, що залишив її назавжди в житті такою, щоб вона не була більше нікому потрібною.